Дуже часто ми використовуємо слово «Церква», але не в сенсі споруди (храму), а у значенні спільноти віруючих християн. Чому ми цю спільноту звемо саме Церквою? Це слово, грецькою мовою – Ἐκκλησία (екклісіа), означає «зібрання покликаних» та походить від дієслова κλήση (клісі), «покликати». Тобто, Церква – це не просто зібрання якихось людей, це зібрання тих, кого покликав Господь, а також тих, хто на цей заклик відгукнувся.
Засновник і Глава Церкви – Господь наш Ісус Христос. Він же з вірних таємничо творить її тіло, а тому коли святий апостол Павло у своїх посланнях говорить про «покликаних в одному тілі», то мова йде про всіх християн, членів Церкви Христової.
Загалом образ Церкви як тіла є одним із центральних у Павлових настановах. У Посланні до римлян святий апостол пише: «За даною мені благодаттю, кожному з вас кажу: не думайте про себе більше, ніж треба думати; але думайте скромно, в міру віри, яку Бог приділив кожному. Бо, як в одному тілі маємо багато членів, але не всі члени виконують однакові дії, так багато нас становимо одне тіло у Христi, а окремо один одному є члени» (Рим. 12: 3 – 5).
Таке порівняння Церкви з тілом людини допомагає нам зрозуміти, що у спільноті християн кожна віруюча людина є особистістю зі своїм унікальним покликанням і дарами від Господа, з власним виявом віри, зі своїм досвідом духовного зростання. Але ці різні покликання та служіння не повинні і не є для нас причиною розділення між собою. Всі вони мають правдиве значення і справжнє життя лише тоді, коли існують не окремо, а разом, як єдине тіло, і з’єднані вони з Главою тіла – зі Спасителем, Господом нашим Ісусом Христом.
Різноманітність та відмінність не дорівнюють розділенню, а єдність – це не однаковість і не підпорядкування, це – взаємне служіння одне одному, в любові та мирі. Всякий дар, талант і всяке служіння в Церкві мають значення не самі в собі, але в тому, як вони допомагають іншим. А це є можливим, коли є взаємність, доброта, милосердя, любов, вдячність і добро. Це і є той стан миру у серцях, до якого закликає нас Господь.
З Писання пам’ятаємо, що Господь Ісус Христос часто звіщав як істину і щире побажання: «Мир вам!». А під час Тайної вечері Спаситель заповідав своїм учням: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам» (Ін. 14: 27). Божий мир відрізняється від миру земного. Це не просто відсутність війни, це зовсім інший стан душі, стан спокою і благодаті, у якому людина позбувається тривоги та страху. Мир у Бозі – це стан людини вільної від гріхів і зла, це стан гармонії та рівноваги у бутті з Господом та ближніми.
Апостол Павло закликає: «I нехай панує в серцях ваших мир Божий, до якого ви й покликанi в одному тiлi, i будьте вдячнi» (Кол. 3: 15). Нам є за що бути вдячними Богові. Адже Господь не просто дарував нам Свій мир, дав можливість його осягнути; Він дав нам всі необхідні поради, заповіді, де вчить нас досягати цього миру, звільнятися від ярма гріха, спасатися, змінюватись. Не лише просити про мир у молитвах чи нарікати на несправедливість у цьому світі, але Він навчає, як і де шукати можливостей для боротьби з гріхом і злом, як діяльно прагнути миру і стати справжнім миротворцем – носієм Божого миру для себе та інших. Богу нашому слава на віки віків!
#Церква_з_тобою
Немає коментарів:
Дописати коментар