Православне Прибужжя

Чи правда, що треба завжди сповідатися перед Причастям?

Це одна з найстійкіших «церковних легенд». Вона живе своїм життям, хоча ні в Євангелії, ні в постановах Соборів її немає.

 Апостол Павло говорить:

«Нехай же людина випробовує себе, і так нехай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї» (1 Кор. 11:28).

Тобто — перевір совість, покайся серцем, і з чистою душею йди до Чаші. Але він не сказав: «Іди обов’язково сповідайся перед кожним причастям».

 Св. Іоан Златоуст писав:

 «Я говорю не для того, щоб віддаляти вас від причастя, але щоб ви ставали достойнішими. Бо той, хто не завжди приступає, не стає кращим, а навпаки, стає байдужим» (Бесіда на Послання до Євреїв).

 Преп. Макарій Єгипетський:

«Є люди, які щодня причащаються святих таїн, і це їм не шкодить, але допомагає, якщо вони приступають із вірою».

А тепер уявімо сучасну практику:

людина тиждень тому сповідалась, сьогодні знову стоїть у черзі, і священик із п’ятьма десятками парафіян слухає півтори хвилини про те, що «знову грішив думками». Це вже не таїнство, а ритуальна формальність. А від формальності Церква задихається.

 Сучасний богослов Олександр Шмеман зауважував:

 «Сповідь перестала бути зустріччю з Христом і стала пропуском до причастя».

Сповідь потрібна тоді, коли є гріх, що відділяє від Бога.

Причастя потрібне завжди, бо воно є життя: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, має життя вічне» (Ін. 6:54).

Формалізм шкодить, бо робить із таїнства бюрократію.

 Завдання Церкви — не ускладнювати шлях до Христа, а відкривати його. Висновок : Людина сповідається коли вона відчуває, що їй це потрібно. Причастя приймає бо вона цього хоче, щоб бути з Богом не залежно від сповіді.