Православне Прибужжя

У всі часи ворогів Церкви завжди будувалася стійка віра та любов християн до Христа. Багато людей, спостерігаючи за стражданнями інших, а інколи й через власні, наверталися до Того, Хто зцілює наші немочі та наповнює наше життя любов'ю та благодаттю.

Мученицька кончина є прикладом доблесті нашої віри до Творця. Сьогодні ми вшановуємо пам'ять одразу 40 святих мучеників-воїнів, які віддали своє життя за віру у Христа.

313 року імператор Костянтин Великий підписав закон про свободу сповідування віри. Його співправитель, імператор Лікіній, теж підписав цей закон, але в підвладних йому сферах, гоніння на християн продовжувалися. Близько 320 року у місті Севастії, в Вірменії, стояло римське військо. Військо складалося з 40 воїнів-християн родом з Каппадокії (територія сучасної Туреччини).

Воєначальник Агріколай змушував їх принести жертву ідолам, але воїни відмовилися. Тоді їх заарештували та повели до озера поблизу міста Севастії. Стояла зима, вечоріло. Воїнів роздягнених поставили у вкрите льодом озеро. Страшний мороз скував їхні тіла, і вони почали замерзати. Мука була для них особливо важка, бо на березі озера стояла тепла лазня, до якої можна було потрапити, лише зрікшись Христа. Ті, хто бажав урятувати своє життя, повинні були заявити тюремному сторожу, що відрікаються від Христа, і тоді мали право увійти в лазню та відігрітися. Усі вони мужньо перенесли всю ніч під лютий мороз, підтримуючи один одного і співаючи священні гімни.

Рано-вранці один з воїнів не витримав страждань. Він вийшов із озера і поспішив до лазні. Однак, коли тепле повітря торкнулося його тіла, воно відразу впало мертвим. Невдовзі тюремний сторож Аглай побачив над мучениками, що залишилися в озері, неземне світло. Він був так вражений цим дивом, що оголосив себе християнином, скинув свій одяг і приєднався до 39 мучеників. Мучителі, які з'явилися пізніше, побачили, що воїни не тільки не замерзли, але й, ймовірно, навіть відігрілися. Тому вони перебили їм гомілки молотами, спалили тіла, а потім викинули обвуглені кістки у річку.

Через три дні мученики з'явилися єпископу Севастійському Петру та розповіли йому про свій подвиг. Єпископ зібрав їхні кістки та з честю поховав. Імена мучеників збереглися: Кіріон, Кандід, Домн, Ісіхій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Валент, Вівіан, Клавдій, Пріск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисіній, Аггей, Аетій, Флавій, Акій, Гай, Леонтій, Опанас, Кирило, Сакердон, Микола, Валерій, Філіктимон, Северіан, Худіон, Мелітон і Аглай.

Святі мучиники Христові показали, що справжня віра не боїться страждань і не піддається спокусам. Їхній приклад вчить нас, що у хвилини труднощів ми повинні залишатися вірними своїм переконанням і довіряти Богу, знаючи, що навіть у стражданнях є сила, яка веде до перемоги і вічного життя.

https://www.facebook.com/groups/1504285133105310/?ref=share