Православне Прибужжя

НЕДІЛЯ 1 – ША ВЕЛИКОГО ПОСТУ, ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВ’Я

«Ось справжній ізраїльтянин, в якому немає лукавства»

Ів. 1, 47)

© Євангеліє: Ів. 1, 43-51.

Сьогодні, у цю першу неділю Великого посту, Святе Євангеліє благовістує нам Бога, який спішить відбудувати людину для того, щоб відновити її з руїни гріха і зробити справжньою, тобто такою, що своєю істотою та своїм життям відповідає первинному задуму Творця щодо неї, її вічному покликанню. Сам текст, який ми сьогодні читали, побудований як передання великого ентузіазму від знахідки — зустрічі Христа з Його першими апостолами.

Ісус Христос, який вийшов із Йордану, був повний благодаті Святого Духа. Іван вказав, що це той Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу. Учні почали відходити від Івана до Ісуса зі словами: ми нарешті знайшли Того, на кого всі чекали, кого всі шукали. Їх сповнює радість від можливості поділитися знайденим з іншими. Ісус Христос приходить не тільки, щоб Його знайшли, хоч так просили пророки: «Боже, дай себе нам знайти і ми повернемося до тебе» (пор. Пс. 84, 5). Сьогодні Христос сам іде, щоби віднайти людину. Ентузіазм зустрічі приводить щораз інших осіб до знайомства з Христом. Ось Филип веде Натанаїла — тут починається друга частина Євангеліє, яка зосереджує нашу увагу на чомусь іншому. Йоан розповідає, що як тільки Христос побачив здалека Натанаїла, то сказав: «Ось справжній ізраїльтянин, в якому немає лукавства» (Ів. 1, 47).

Сьогодні, коли чуємо слово «лукавство», часто розуміємо його передовсім у моральному сенсі: нелукавий — це той, хто не хитрує; той, хто нічого не приховує; той, хто говорить правду; той, хто не намагається іншого обманути.

У словах Ісуса справжній ізраїльтянин, який немає лукавства, означає щось глибше. Відсутність лукавства — це справжність людини у її відношенні до Бога, це відповідність її задуму Творця щодо неї. Відсутність лукавства для правдивого ізраїльтянина означає те, що Божий закон і Боже слово, які будять сумління, без фальші Натанаїл утілює у своєму особистому житті.

У ньому немає лукавства не лишу тому, що він не лукавить перед іншими, а тому, що живе відповідно до Божого закону. Він — справжній ізраїльтянин ще й тому, що той Божий закон, який був дороговказом і вихователем людини до приходу Ісуса Христа, Натанаїл вірно й до остатку втілює в особистому житті — він справжній у тому, що робить. Справжній у своєму релігійному житті. І та справжність — це його «нелукавство».

Сьогодні також Христова Церква святкує Неділю торжества православ’я. Сьогоднішнє Боже слово нам до кінця пояснює що це. Торжество православ’я — це торжество істини і всеохопної повноти християнської віри, торжество правди, торжество повноти відбудованої Богом людини, торжество того, у кому немає лукавства.

Цікаво, що в нашій візантійській традиції відбудування правдивої людини вбачалося у її відновленні як образу й подоби Бога. Господь, як Творець, сотворив людину на Свій образ і подобу. Через гріхопадіння вона втратила подобу Бога, але у глибині її душі залишився Його образ. Той образ, який будив її сумління, був глибоко у її приватному просторі, під особистою смоківницею, завжди змушував шукати правду, Бога, Спасителя, та й очікувати на Нього. Те відбудування людини наша візантійська традиція передає нам як відновлення живої ікони, якою є кожна особа. Саме через те, що Бог став людиною, людина стала справжньою у Христі. Вповні справжня людина була об’явлена в Божественній особі Ісуса Христа. Христос наче наново показав людині її справжній взірець, на який вона була сотворена.

Ікона набирає свого живого значення лише в стосунку. Ми кажемо, що вшановуємо ікони, тому що шана, яку ми надаємо образові, переходить на Первообраз. Шануючи ікони, засвічуючи перед ними лампади, ми входимо в стосунок із тією Особою, яку та ікона зображає. Але бути живою іконою, зображенням присутності Бога між нами — це покликання спільноти учнів Христових.

Наш великопісний шлях має бути подібним до процесу реставрації ікони, коли нашими молитвами, ділами милосердя, умертвленнями, аскетичними практиками, ми даємо можливість Богові крок за кроком відмалювати й відновити в усій красі свою подобу в Його образі, яким є ми. Найцінніша ікона Бога — це жива людина. Тому Бог став людиною, воплотився у Свій образ для того, щоб ця людина була віднайдена та відбудована Ним самим, Його стражданнями, Його смертю, Його кров’ю і воскресінням, та могла засяяти в усій своїй красі.

«Для людини існує єдина безпрограшна позиція — бути чесним». Якби ж то Господь Бог, що бачить, якими ми є за зачиненими перед людьми дверима, міг нам колись сказати: «Ось справжній християнин, у якому немає лукавства!» Це було б найбільшою нагородою за всі великопісні практики, які ми хочемо здійснити в тому часі.

Сьогодні Христос нам каже: «Я бачив тебе під твоєю смоківницею». Він бачить нас і приходить до нас на полі бою, можливо, на лікарняному ліжку пораненого солдата, чи в інших обставинах жахливої воєнної дійсності. Ми відчуваємо, що Христос є справді між нами. Він кличе нас, щоб ми були Його учнями. Багато хто не розуміє, що тепер у нас відбувається, у чому полягає важливість і доленосність для всього світу подій у нашій країні. Ми тоді їм кажемо: «Прийди та подивися»! Ми хочемо сьогодні своєю вірою в Бога під час війни поділитися зі світом.

Той, хто шукаючи її в особистому житті, побачить не тільки красу відбудованої ікони у своїй душі, а як Христос каже до Натанаїла: «Віруєш, побачиш ще більше.

І це нам сьогодні каже Христос: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого» (Ів. 1, 51). Амінь

https://www.facebook.com/groups/1504285133105310/?ref=share