ПРИТЕНЗІЇ ДО ЦЕРКВИ
«Я не ходитиму до вас в храм, бо у вас немає недільної школи, ви не влаштовуєте безкоштовні обіди для нужденних, а ваш священник не їздить на фронт підтримувати солдатів, бо не збирають мільйони і не купують автомобілі для військових, бо під час богослужіння не грають на гітарах, бо деякі парафіяни не ходять допомагати самотнім стареньким, і т. д.». Список претензій можна продовжити до нескінченності. Це так не тому що цьому вчить Євангеліє, або того бажають парафіяни, найчастіше бо усього зробити неможливо, і кожен із нас – грішна та недосконала людина.
Якби в мене був мільйон гривень, то я багато чого зробив би доброго і купив би не один автомобіль для фронту, але в мене немає мільйону. У чому моя провина? Я б і радий створити в селі недільну школу для дітей де були б ігри та атракціони, але просто немає сил, а в общині не знайшлося тих, хто міг би узяти на себе таке служіння. І що тепер, через це в Церкві немає Христа? Я із усіх сил намагаюсь робити усе що можу. Нажаль, я не «людина-оркестр» і в багатьох сферах просто неук. Але я стараюсь.
А можливо причина нарікать у іншому? Можливо люди не шукають Бога в Церкві? Можливо вони шукають розваг своїм дітям і тому ведуть їх у різного роду дитячі табори усіх можливих конфесій. Можливо їм не потрібен Бог, а потрібна суперпатріотична, чи супресоціальна церква, де «понад усе» не Христос, а щось інше, сугубо земне? Звичайно, патріотизм і милосердя є важливим, але без Бога – усе втрачає смисл. Тоді зрозуміло, чому люди йдуть із Церкви грюкнувши дверима, бо вони не знайшли те, чого шукали. Церква не супермаркет і багато чого соціально-матеріального там не знайдеш, особливо в селі. В Церкві потрібно шукати лише Бога, а усе інше – по силах. Що важливіше у сім'ї? Ті кого любиш, чи меблі? Так ось, Господь – найважливіший в Церкві, а решта – меблі. Якщо людина шукає Бога і знаходить Його в Церкві, усі інші недоробки, недосконалості та вади, не будуть перешкодою. Навпаки, істинно віруючі робитимуть усе можливе, щоб виправити те, що можливо виправити. Нажаль, я рідко бачу ініціативу. Я немов залишаюся сам, немов мені одному це потрібно. Хоча, ті хто називають себе православними, своїм сповіданням самі на себе беруть відповідальність у тому числі і за розвиток церковної общини. Але хто на це дивиться? Радше підуть кудись в іншу церкву, чи будуть обурюватись, що щось їм не подобається. Перш ніж пред’являти якісь вимоги, чи претензії, зробіть хоча б щось для Церкви. Але, хто там що робить… Як правило – усе на плечах священника.
Молода сім'я, наповнена любов'ю один до одного, робитимуть ремонти та перестановки в самому занедбаному домі, який для них став місцем втілення їхньої родини. Вони люблять один одного і тому тріснуті стіни, згнила підлога і дірявий дах – не привід розлучатися. Навпаки, вирішення спільних проблем – зближує.
За роки мого священства, вже не один десяток людей то приходили, то йшли із Церкви. Я ні від кого не почув, що вони пішли, бо в Церкві не знайшли Христа. Було безліч різних причин: то город парафіяни не приходили допомагати копати, то якісь людські непорозуміння, чи просто виявилося, що є справи важливіші. Виходить Бог був непотрібний, а якщо Він непотрібний, то і в Церкві надовго не затримуються. А що їм там робити? В Церкві можуть бути тільки ті, кому потрібний Бог і Його одного там шукають, а все інше – другорядне, меблі, що потребують ремонту.
https://www.facebook.com/share/14c3S2vjp3S/
Немає коментарів:
Дописати коментар