Торжество Православ'я.
Ми святкуємо у першу Неділю Великого Посту День Торжества Православ'я; про який тріумф йдеться?
Коли ми зараз озираємось довкола, коли дивимося в глибини рідного нам, дорогого
Православ'я, скільки ми бачимо переможеності, пригнічення, як мало, здавалося б,
причин тріумфувати.
Але ми не тріумфуємо тільки, або, вірніше, ми зовсім не тріумфуємо про видиму
славі Православ'я; торжество Православ'я ми бачимо у двох речах. По-перше, у тому, що
православні люди, розпорошені по лицю землі або зібрані у щільні народні
громади, незважаючи на гоніння, незважаючи на величезні труднощі, зберегли у чистоті
свою віру, зберегли благоговійно своє богослужіння, зберегли шлях духовний,
який нам заповіданий Христом в Євангелії та Отцями Церкви протягом усіх віків нашого
церковного життя. Ми можемо радіти про це; ми можемо благоговіти перед людьми,
які протягом усіх тисячоліть встояли у вірі чистого сповідання, у духовності
справді євангельської, і зберегли нам наше дорогоцінне, глибоке, повчальне
Богослужіння.
Але ми знаємо, що як би не хотіла людина бути вірною, скільки б не напружувала вона
свої сили, вона буває легко переможеною, якщо не Сам Господь надасть їй силу, якщо не
благодать Божа боротиметься за неї. І, зрештою, торжество Православ'я, про
яке радіє наше серце, у тому що воно і на майбутнє сповняє нас надії, це
Божа перемога в немочі людській, над нами і в нас, серед нас, протягом вже
минулих тисячоліть. Торжество Православ'я - це день, коли ми радіємо, що Бог
залишився непереможеним людським гріхом, гріхом розуму, холодністю та
нестійкістю серця, коливаннями волі, гріхами плоті. Бог залишився непереможним у
Церкві Христовій, Бог залишився також непереможним в окремих, конкретних особистостях — у цьому
велика наша радість.
Але Торжество Православ'я було засновано з більш конкретної події: після
Сьомого Вселенського Собору, коли Православ'ям було остаточно здобуто перемогу
над іконоборством, було встановлено це свято. Про що воно говорить?
Про те, що Церква відстояла право, відстояла і наш обов'язок поклонятися іконам Христа,
Божої Матері та святих. Вона цим відстояла і істину Боговтілення, істину, що Бог
Себе виявляє, Себе відкриває образно; можливо, недосконало, але Він відкривається нам
у тих образах, які ми про Нього складаємо. Ці образи – не лише ікони; це також
словесні ікони, як каже про них Андрій Критський, — у догматах Церкви, у вченні
Отців, у настанові, яку ми отримуємо. І, зрештою, знову-таки образно,
відкривається нам Бог у людях, бо кожен із нас носить у собі образ Живого Бога.
Літургія святого Василія Великого говорить про Христа, що Він є печаттю
рівнообразною, що відкриває нам у Собі Отця. Він образ досконалий, Він є
Істина, Він є досконалим Богом, так само як і досконалою Людиною. Але й у нас
перебуває сяйво та відбиток цього образу. І радіючи сьогодні про Торжество Православ'я, ми
радіємо, що втіленням Сина Божого Бог відкривається нам тілом у Христі; радіємо,
що наш створений світ такий, що повнота Божества може жити серед нас тілесно, що
через це Бог може стати виразним образно і що, вдивляючись у ікони, і насамперед
— живими іконами, якими є люди, якщо ми тільки вміємо усунути
людську неміч, що затемнює наш зір, зрячими очима, як би прозоро,
бачити через людську неміч образ Божий, що перебуває, ми можемо поклонятися
Живому Богові серед людей, у людях. Недаремно Отці Церкви говорили: Хто бачив брата
свого, той бачив Бога Свого...
Тому зберігатимемо благоговійне ставлення один до одного, тому що ми —
явище, образ, ікона; будемо благоговійно зберігати нашу віру в догмат про шанування
святих ікон, що висловлює безумовну віру, що Бог став Людиною. І будемо
тріумфувати про те, що з покоління в покоління Бог перемагає в нашій немочі, перемагає
і підкоряє нас Собі, і віддаватимемося Богові, щоб ця перемога була досконалою, щоб
Він переміг до кінця - не тільки в минулі століття, але і нині, в нас, і щоб сяйво Його
слави було явлено світові, що лежить у скорботі та шуканні. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар