Трохи правди з минулого — спеціально для тих, хто й досі репетує, що Різдво 25 грудня — це “не наше”, “чужинське” чи “неправославне”. Ставимо крапку: досить плутати святість із календарною сіткою. Різдво — це не про цифри, а про пам’ять, тяглість і нашу справжню історію, яку століттями намагалися перекроїти московські міфи.
25 грудня — це давня, спільна й первісна дата для всіх християн. Саме на неї орієнтувалися перші віруючі, і Схід, і Захід йшли в одному ритмі. Лише пізні часові поправки розвели нас по різних датах, але не по різних смислах.
І пам’ятаймо: ще якихось сто років тому ні українське православ’я, ні греко-католики не жили за “московським старим стилем”. Не тому, що наші предки були “менш православні”, а тому, що юліанський календар не був символом віри — він став інструментом імперського впливу. Після переходу Заходу на григоріанський календар у 1582 році багато православних церков залишилися на старому через політичні та інші причини. Але Різдво при цьому все одно вважалося 25 грудня, просто в іншому відліку часу.
Сьогодні більшість православних церков світу святкують саме 25 грудня: Константинополь, Александрія, Румунія, Албанія, Чехія, Болгарія, Греція, Кіпр, Антіохія. Тож Україна нікуди “не переходила” — вона повернулася додому, до світової християнської традиції, від якої нас довго намагалися відірвати.
Тому 25 грудня — не “чуже”, не “нове” і точно не “неправильне”. Це наше. Це коріння, яке проростає крізь віки, і вибір, який ми нарешті робимо самі, без імперських підказок.
А старі українські календарі — чудове тому свідчення: наші прадіди святкували Різдво 25 грудня задовго до того, як хтось почав розповідати нам іншу казочку.
Немає коментарів:
Дописати коментар