Православне Прибужжя

ЛЕГЕНДА ПРО АНАФОРУ

(Хліб Пресвятої Богородиці, або Святий хліб)

Кажуть, що давним-давно, в одному монастирі на честь святих апостолів Петра і Павла жив собі простий чоловік на ім’я Міна.

Оскільки Міна не мав жодного особливого вміння, ігумен постановив, щоб він допомагав пекареві випікати хліб для братії.

Монастир був добре впорядкований: кожен монах, кожен мешканець обителі мав свою точну послуху, відповідно до здібностей і схильностей.

Так Міна й став помічником пекаря, хоча сам не вмів пекти хліб.

Він був людиною слухняною, ніколи не ставив зайвих запитань, а просто робив те, що йому наказували. Завжди був поруч із пекарем:

коли той просив води — приносив воду, коли просив борошна — приносив борошно, коли велів підмести — Міна підмітав.

Так минав час, минав один рік, другий, а Міна нічого не навчився — тільки виконував доручення та молився.

А пекар був майстром великої справності.

За монастирським уставом хліб випікали щодня — маленькі круглі хлібини, у міру потреби на один день.

Якось пекар захворів і відійшов до Господа.

Тоді ігумен покликав Міну та сказав йому:

— Міно, від сьогодні ти щоденно готуватимеш хліб для всієї братії!

— Але, отче, я ж не вмію пекти хліб! — відповів Міна. — Я тільки виконував те, що мені наказували, а хліб ніколи не пік!

— Навіть не хочу слухати, — мовив ігумен. — Ти працював поруч із пекарем цілий рік. Мусиш бодай щось знати.

Міна не наважився перечити.

Повернувся до пекарні та, засмучений, заплакав.

У цей час у приміщення зайшла жінка, одягнена вся у біле. Побачивши її, Міна запитав:

— Ти вмієш пекти хліб?

— Авжеж, умію, — відповіла жінка.

— То чи не допоможеш мені спекти хліб для монахів?

— Звичайно, допоможу. Саме для цього я й прийшла, — сказала вона. — Принеси мені борошна, води, солі.

Міна приніс усе необхідне, а жінка взялася до роботи.

До ранку хліб був уже готовий.

Коли монахи прокинулися і зійшлися на ранкову трапезу, у монастирській кухні стояв такий аромат теплого хліба, що аж дух перехоплювало.

Сівши за стіл, вони їли лише хліб — настільки він був смачний і запашний, що не хотіли більше нічого.

Чутка про чудесний хліб Міни швидко поширилася по всій обителі, і незабаром дійшла й до ігумена.

Ігумен покликав Міну та попросив розповісти, як він спік такий дивовижний хліб.

Слухняно Міна переказав усе, що сталося.

Тоді всі зрозуміли, що той хліб був приготований Самою Пресвятою Богородицею, і що має він благодатну силу — бо кожен, хто куштував його, відчував полегшення й зцілення.

Вирішили решту хліба, спеченого Матір’ю Божою, порізати на маленькі шматочки та зберігати у надійному місці, щоб допомагати тим, хто потребує.

Назвали той хліб анафорою — «малесенькою часточкою зі чудесною силою», яка відтоді й до сьогодні підтримує всіх, хто з вірою приймає її.

https://www.facebook.com/share/1BjEym9bqc/