Православне Прибужжя

✨Роздуми про дияконське служіння в день пам’яті святого апостола Філіппа✨

У день пам’яті святого апостола Філіппа, одного з семи перших дияконів, хочу поділитися своїми роздумами про роль диякона в Церкві. Став дияконом у 18 років, я служив у цьому сані 14 років, а тепер, уже 15 років будучи священником, можу з повною впевненістю сказати, що часто зустрічається думка про диякона як про простого помічника священника чи єпископа — це несправедливо і однобоко. Насправді роль диякона в Церкві значно ширша і важливіша, ніж зазвичай вважається.

Диякон — це не просто помічник. Диякон — це людина, яка несе особливу місію в Церкві, має важливе покликання і займає своє місце в її житті. Його служіння не обмежується лише допомогою в богослужінні. Звісно, диякон бере участь у службі, несе священні сосуди, допомагає священнику і єпископу, але це лише частина його місії. Згадаймо апостола Філіппа, одного з перших дияконів, якого обрали не тільки для того, щоб піклуватися про бідних, але й для того, щоб проповідувати Євангеліє і творити чудеса. Це показує, що роль диякона — набагато більш багатогранна і глибока, ніж просто підтримка священнослужителя.

Диякон — це служитель, який стоїть на передовій духовного життя Церкви і є важливим зв’язуючим ланком між Церквою і світом. Його служіння — це не просто “дрібні завдання”, це служіння любові, милосердя, терпіння і турботи про людей. Диякони — це ті, хто часто першими зустрічають людей у їхніх бідах і радощах, хто допомагає направити їх на шлях спасіння. І в цьому служінні їхня роль є незамінною.

За 14 років, які я провів у сані диякона, і 15 років, як я став священником, я, як ніхто інший, знаю, що означає бути дияконом. Я став дияконом у 18 років і пройшов цей важливий шлях, переживши всі труднощі, з якими стикаються диякони. Я знаю, що значить працювати в тіні, виконувати важку і відповідальну роботу, інколи залишаючись непоміченим і недооцененим. Але я також знаю, як багато з того, що відбувається в Церкві, залежить від дияконів, їхньої вірності, працьовитості і молитви.

Будучи дияконом, я виконував багато важливих обов’язків. Я відвідував тюрми, готував людей до прийняття важливих Таїнств — Хрещення, першої сповіді і Причастя. Я проповідував замість “косноязичного” намісника монастиря кожну неділю і на свята. Я проводив заняття катехізаторської школи для дорослих по четвергах в Ілінському монастирі в Одесі. З 2001 по 2004 рік, перебуваючи в сані диякона, я був завідувачем Златошвейного відділення в Одеській семінарії і викладачем Старого Завіту. Це відділення, де навчалося 60 дівчат-вихованок на двох курсах, вимагало від мене не тільки організації навчального процесу, а й піклування про кожну з них. Мені потрібно було організовувати їх побут, дбати про харчування, підтримувати належну атмосферу, вислуховувати їх, приймати правильні рішення і допомагати їм рости не тільки як ученицям, але й як людям, які прагнуть служити Церкві. До слова, в ті роки наші дівчата харчувалися набагато краще, ніж семінаристи, і їхні знання з богословських предметів часто перевищували рівень багатьох студентів семінарії. Це було справді важливе і відповідальне служіння.

Крім того, я був ризничим монастиря, готував усе для богослужінь, стежив за тим, щоб кожен елемент служби був підготовлений з особливою увагою і благоговінням. Важливим і відповідальним моментом у моєму служінні було те, що я також був хранителем мощей преподобного Гавриїла Афонського, мого небесного покровителя. Ці священні мощі вимагали особливої уваги і турботи, і я завжди намагався служити з повною відданістю і повагою до святині.

Дуже часто митрополит брав мене з собою, коли відвідував парафії Одеської єпархії. Це було великою честю і великим випробуванням, адже саме в цих поїздках я часто ставав тим, хто безпосередньо взаємодіє з парафіянами, допомагає в організації церковного життя і вирішує безліч повсякденних завдань, які іноді залишаються непоміченими.

Дорогі Владики та браття священники, любіть своїх дияконів. Вони — не просто помічники. Вони — ваші співробітники у справі спасіння душ. Вони — ті, хто своїм служінням робить Церкву живою, а її служіння — дієвим і ефективним. Без дияконів багато важливих аспектів церковного життя просто не могли б бути здійснені. Диякон — це не просто людина біля вівтаря, це важлива ланка, яка підтримує і зміцнює духовне життя Церкви. Диякони прикрашають богослужіння не лише зовнішньо, але й внутрішньо, і часто саме їхня праця дозволяє священнику здійснювати своє служіння в повноті. Без дияконів Церква була б неповною. Диякони — це не просто прикраса для краси Церкви. Це її душа, її сила і її суть.

Любіть і цінуйте своїх дияконів. Вони не просто виконують свої обов’язки. Вони — втілення терпіння, і дуже часто до нас священників зі всіма нашими причудами і «поганим настроєм», вони втілення молитви і любові. Без їхнього служіння багатьом не вдалося б пізнати справжню красу і святість Церкви, її світло і її силу.

#Церква_з_тобою

https://www.facebook.com/share/19zvvCtxXq/