Православне Прибужжя

31 жовтня, день пам'яті видатного українця, талановитого полководця, мужнього і відданого Україні козацького лідера постраждалого від імперської влади - святого праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського), останнього кошового отамана Запорізької Січі. 

Він народився на Сумщині у сім’ї козацького старшини.

У восьмирічному віці Петро потрапив на Запорізьку Січ. Там він отримав освіту, що відіграла значну роль у його подальшій військовій кар’єрі. У ті часи на Запоріжжі було відкрито багато шкіл при церквах, де викладали представники духовенства.

Ставши отаманом Запорізького війська, Петро Калнишевський став усіляко допомагати простому люду. Він розвивав сільське господарство на Запоріжжі і визволяв своїх співвітчизників з полону кримських татар. Звільненим людям він надавав земельні ділянки, на яких вони могли жити та працювати.

Маючи глибоку і сильну віру в Бога, святий Петро будував та відновлював церкви. Це ще більше спряло укріпленню авторитету кошового отамана як серед війська, так і серед мирного люду.

Після закінчення російсько-турецької війни було прийнято рішення про знищення Запорізької Січі. 

Кошового отамана Петра Калнишевського за непокору царським указам засудили як повстанця на страту, але вирок було замінено засланням до Соловецького монастиря.

На той час праведному Петру Калнишевському вже виповнилося вісімдесят два роки. Він був позбавлений права спілкування та переписки і закритий до каземату розміром 1 на 3 метри. Звідти він мав право бути виведеним лише тричі на рік: на Різдво, Пасху і Преображення Господнє.

Залишилися спогади очевидців про те, що святий Петро Калнишевський, втративши все, жодного разу нікого не засудив та залишався спокійним, благодушний і таким самим міцним духом, як за часів молодості.

У 1801 році Петра Калнишевського було звільнено із каземату, де його утримували довгих двадцять п’ять років. Отаман мав право вибору, проте вирішив залишитися у Соловецькому монастирі. Там він доживав останні два роки свого земного життя як звичайний послушник. Як казав сам праведний Петро, за роки ув’язнення він так звикся з внутрішньою свободою, що не прагнув ніякої іншої.

Святий праведний Петро Калнишевський відійшов до Господа 31 жовтня 1803 року у віці ста дванадцяти років. Як було написано на його могильному камені, він помер «смертю благочестивою, доброю».

За життя святий Петро мав усе: і владу, і шану, і багатство, керував волелюбною громадою, мав великі статки, будував церкви, робив значні пожертви монастирям на Запоріжжі. 

Безсумнівно, він мав що втрачати, однак не змирився з царською підступністю. Обрав правду, тісний і тернистий шлях страждань, відкинувши та зненавидівши беззаконня. 

Він показав найвищий приклад смирення і терпіння, великої любові до Бога і свого народу.