Православне Прибужжя

7 порад людині, яка хоче йти до Сповіді.

1. Мета людини, яка йде до Сповіді, не просто принести Богу опрацьований акт про виконану роботу (Він і так чудово знає кожен наш вчинок, ще до нашого народження), але максимально щиро розкаятися, висловити жаль за вчинені гріхи. Маємо показати Богу, що наш грішний вчинок – це не ми.

Під час Таїнства Покаяння Бог прощає нам наші гріхи, витирає їх онтологічно з людської історії. Вони зникають у небуття. Правда, від великих гріхів на нашій душі залишаються шрами на все життя. Їх потрібно лікувати в храмі.

У кожного з нас був хоча б один випадок, коли ми настільки гидилися та ненавиділи себе за певний вчинок, що готові були віддати все на світі, щоб його тоді не відбулося. (На жаль, таке зазвичай трапляється не перед самим гріхом, а коли нас із ним уже ловлять «на гарячому»). В такий момент ми найчастіше соромимося та ненавидимо себе не тільки за те, що попалися, але й за те, що взагалі зробили щось таке, що суперечить правилам церкви та суспільства. Пригадайте цей момент. Згадайте огиду, яку ви відчували самі до себе та до того гріха. Оцей стан пережиття бруду та незадоволення собою повинен бути ключовим у мотивації людини, яка хоче покаятися перед Богом.

Покаяння – це не час суду Бога над людиною, але суд людини над самою собою.

А тому, тримаючи голову під єпитрахілем, маємо з відразою пригадати все те зло, що ми робили і все те добро, що повинні були зробити, але так і не зробили. Маємо максимально докорити собі за це перед священиком і Богом – не соромлячись і не приховуючи нічого.

Грішник-атеїст від грішника-віруючого відрізняється тим, що останній розуміє всю аномальність власного життя та намагається його виправити. Для грішника атеїста власні погані, неморальні вчинки несуть лише тимчасову небезпеку – за них його можуть покарати люди. Тому, він боїться не стільки гріха, як інших людей. Ми ж, віруючі, боїмося страшнішого: стану власної ненормальності, коли починаємо приймати за норму те, від чого потрібно чимшвидше втікати.

2. Таїнство Покаяння – це Боже Таїнство, яке звершує над нами Сам Спаситель Ісус Христос. Ні інтелект, ні культура, ні зовнішній вигляд священика, до якого ви прийдете сповідатися, не повинні вас надто переймати. Всі помічені вами гріхи та вади духівника – це суто його особисті гріхи та вади, за які він сам буде відповідати перед Богом. Таїнство Сповіді звершиться не в силу бездоганності священика, який вас слухає, а в силу вашої скорботи за вчинені помилки та нанесене вами зло собі та іншим людям. Для прощення провин потрібен не ідеальний священик, а грішник, який знає чому, з чим та за чим він прийшов до аналою. У лікарні жоден хворий не сміється над хворобами іншого.

3.Священик не суддя і не прокурор, він ваш помічник і лікар, посланий від самого Бога. Тому, ніколи не ображайтесь на неприємну правду про себе, яку можете від нього почути. Храм для сповідника – це лікарня. Там може погано пахнути і людям можуть іноді робити боляче задля того, щоб вони стали здоровими. Дієві ліки – завжди гіркі.

4. Священик це не посередник між вами та Богом, він лише свідок вашої розмови і з Ним. Духовний отець не є вашим персональним психотерапевтом чи психоаналітиком. А тому, немає ніякої потреби виливати йому всі найдрібніші свої переживання, емоції та враження від пережитого. Принаймні, саме в мить Таїнства. Ваше завдання – чітко розповісти йому про ті гріхи, які найбільше мучать ваше сумління.

Категорично відганяйте від себе думки про те, що священик буде про вас погано думати, від того що дізнається про вас «всю правду». Ця «вся правда» потрібна найперше для вас самих – священика нічим не здивуєш, хіба байдужістю і нерозумінням святості моменту, який людина зараз переживає.

Сором на сповіді – від диявола, тому всіляко відганяйте від себе ці думки пам’ятаючи, що соромитися треба гріха, а не його виправлення. Запитайте свій сором, де він раніше був, коли ви тільки збиралися переступати Божі Заповіді.

5.сповідайтесь лише за себе. Чимало людей приходять начебто сповідатися у власних гріхах, але на практиці всі їх розмови зводяться до звинувачення родичів, співробітників, сусідів, знайомих і ворогів. Цього, звичайно, не потрібно робити. По-перше, чужими гріхами сам святим не станеш, а по друге – Богу не потрібне твоє виправдання. Якщо ти дійсно маєш рацію в суперечці, Господь і так про це чудово знає. Навіщо повторювати знову очевидні речі. Якщо ж у суперечках і сварках все-таки винні ми, але принижуючи та скаржачись на інших ми намагаємося «вибілити» себе, то чинимо подвійний гріх. Бо замість покаяння, ми хочемо переконати Христа, що вчинили гріх, який гріхом називати не варто – наш опонент його цілком заслужив. Яке безумство!

6.Намагайтесь постійно сповідатися в одного священика, так само, як у світському житті ви постійно користуєтесь послугами одних і тих самих спеціалістів: лікарів, майстрів, перукарів чи адвокатів. Якщо ви обрали собі духівника, допоможіть йому ним стати. Не бігайте, як зайці, від одного храму до іншого, в пошуках кого чи чогось кращого. Нехай він знає нас, наше життя, наші падіння та злети. Так йому буде простіше вести нас дорогою праведності, підтримувати та давати дієві поради. Зверніть увагу. Православний пастир не ховається за шторкою сповідальні. Він – люблячий батько, який обіймає вас за плечі .

У Західній Церкві священик не лікар, а суровий суддя, який не мусить і не повинен цього роботи. Його мета більш чітка – з’ясувати важкість гріха та призначити людині відповідну цьому гріху покуту – покарання за гріх. У нас – не так.

7.Святі отці завжди казали сповідатися так, наче сповідаємося востаннє в житті. Звичайно, цим вони зовсім не хотіли виховувати нас у безпідставному страху та фобіях. Радше, вони мали на увазі щось трохи інше. Кожного разу ми повинні якнайщиріше віддатися цьому священнодійству, думати та жити лише цим настільки, щоб після відходу від аналою ми дійсно відчули, як величезний гріховний тягар з нашої душі, нарешті, спав важким каменем. Сповідь має повернути нас до нормального, щасливого та повноцінного життя. 

Нехай Господь, через видиме посередництво священиків, Сам благословляє всіх нас і прощає нам наші гріхи, як колись і обіцяв Своїм Учням: “Усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі” (Мф. 18:18).

Ось чадо Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою, не соромся, не бійся, не затаюй нічого від мене, але щиро скажи все, що вчинив (вчинила) ти, щоб дістати прощення від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і образ Його, Євангеліє і Хрест перед нами, а я лише свідок, щоб свідчити перед Ним про все, що ти скажеш мені, а якщо затаїв би (затаїла б) від мене, подвійний гріх матимеш. Отже, подумай, бо ти прийшов (прийшла) до лікарні, щоб не відійти тобі не вилікуваним (не вилікуваною).

Протоієрей Євген Заплетнюк,