З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у неділю після Воздвиження:
«… Маємо особливу увагу звернути на вирази «спасти душу свою» і «погубити душу», які вжиті Христом. У біблійній мові слово «душа» має два основних значення. Перше – це духовна складова людської природи. Людина складається з видимого, матеріального тіла і з невидимої, безплотної душі. Тіло помирає, але душа залишається безсмертною. З нею пов’язане безсмертя особистості та наше уповання на майбутнє воскресіння з мертвих, коли душі померлих знову з’єднаються з тілами, за волею Божою відновленими для вічності.
Друге значення слова «душа» у біблійній мові – це синонім життя. І саме в цьому, другому значенні слово «душа» вжито Спасителем у євангельському читанні, яке ми нині чули. Віддаючи своє життя в руки Божі, несучи хрест свій, виявляючи жертовну любов до Бога і ближніх – ми спасаємося. А хто заради збереження свого тимчасового життя зрікається волі Божої, відкидає хрест свій, егоїстично замикається лише на власних потребах – той хоча і думає, що так зберігає життя своє, але насправді губить себе, бо втрачає спасіння і життя вічне.
Повноту розуміння почутих нами слів Господніх дає прочитання рядків Євангелія від Марка, що у 8-ій главі знаходяться відразу перед цим. З них бачимо, як Христос навчає народ, що Сину Людському належить перетерпіти страждання, «і відцураються від Нього старійшини, первосвященники та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне» (Мк. 8:31). У відповідь на це апостол Петро наодинці починає перечити Спасителю. З розповіді інших євангелистів ми знаємо, що він просить Господа: нехай з Тобою не буде цього. Але Христос з гнівом відкидає такі слова Петра і навіть каже: «відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське» (Мк. 8:33).
Отже, саме в контексті цієї попередньої розмови з Петром і слід розуміти слова Христові про спасіння і погублення душі, які ми нині чуємо. Петро хоче, щоби Христос не страждав на хресті і не помирав, щоби Він спас Своє життя. У відповідь на це Господь і каже: хто спасає своє життя ціною відречення від волі Божої – той губить життя. А хто заради виконання волі Божої жертвує своїм життям – той справді спасає його.
При цьому слід на завершення підкреслити, що хресна жертовність і самовідречення не стосуються лише готовності до мучеництва, до страти за правду Божу, які слід мати християнам. Зрікатися себе, віддавати своє життя заради Євангелія означає найперше у повсякденному житті слідувати не сваволі, але волі Божій. Дбати про те, щоб не собі догоджати, але служити благу ближніх.
Не слід чекати якогось майбутнього виняткового моменту, коли справді може постати необхідність віддати за віру в Христа своє життя, як це ставалося з мучениками давнього і нового часу. Нести хрест свій слід щоденно, щоденно виявляти упокорення перед волею Божою і жертовно служити благу ближніх – ось до чого закликає нас нині Спаситель, подаючи не лише заповідь, але і власний зразок та приклад жертовної любові.
Богу нашому слава на віки віків. Амінь.»
https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/nas-spasaye-gospod-tomu-lyshe-jduchy-za-nym-i-nesuchy-svogo-hresta-my-mozhemo-jty-virnoyu-dorogoyu-mytropolyt-epifanij/
Немає коментарів:
Дописати коментар