З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в одинадцяту неділю після П’ятидесятниці:
«Ми, як люди, часто уподібнюємося до особи, наведеної за приклад у притчі. Бо коли справа стосується нас самих, стосується наших провин, то ми хочемо, щоби до нас ставилися милосердно. А коли право вимагає нашого покарання і закон свідчить проти нас самих – тоді ми кличемо на допомогу милосердя. І відразу ж, коли хтось винен перед нами, – тут ми хочемо вже не милосердя, а виконання закону, хочемо відплати.
Притча ж показує нам, що справедливість завжди полягає у виконанні так званого золотого правила: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм»(Лк. 6:31). Хочемо, щоби наші провини прощали нам – то маємо самі прощати. Хочемо, щоби до нас були милосердними в наших потребах – маємо виявляти милосердя до інших. «Давайте, і дасться вам – говорить Спаситель у Євангелії – мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадутьвам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам» (Лк. 6:38).
Така справедливість, заснована на милосерді, і така милість, до якої спонукає правда – існують не самі собою, але мають точку моральної опори, мають основу для відліку. Цією основою є Божа правда, Божий суд і Боже милосердя. Бо ми, як люди, завжди перебуваємо у стані, подібному до стану позичальника з притчі. Ми перед Богом і ближніми винні самі за наші гріхи, але також є ті, хто завинив перед нами. Водночас Господь, як цар з притчі – не винен нікому. Він ні перед ким не завинив – ні перед нами, ні перед іншими. Його закон – абсолютно правдивий і Його суд – завжди справедливий і правильний.
Саме тому коли ми за законом маємо бути покарані, але звертаємося до Бога, просячи у Нього милості, Він прощає нас. Бо знає, що борг наш ми не здатні виплатити, і не бажає, щоби ми загинули під цим тягарем. Виявляючи милосердя до нас, Бог спонукає і нас самих бути милосердними до ближніх.Милосердними – але не байдужими до зла і гріха.
Прощення провини ближньому не означає згоди з вчиненим злом, тим більше його схвалення. Прощення не означає відмови від правди. Християнські прощення і милосердя спираються на правду Божу, як на основу. Бо коли ми прощаємо і виявляємо милосердя – ми цим не відмовляємося від правди, але віддаємо суд і відплату в руки Божі. «Мені відомщення, Я віддам», – говорить Господь» (Рим. 12:19).
Ми прощаємо провини не тому, що не можемо вимагати справедливого покарання, але тому що знаємо дві істини. Перша – що Бог розсудить неодмінно краще, ніж ми здатні це зробити, помилує того, хто заслуговує на помилування і відплатить немилосердно тому, хто не заслуговує на милосердя. Друга – що ми самі є грішниками, ми завжди є винними перед Богом і часто є також винними перед нашими ближніми. А тому самі завжди потребуємо милосердя, потребуємо прощення і помилування. Знаючи ці дві істини, ми коли прощаємо, то виявляємо довіру до Бога і до Його праведного суду, водночас подаємо приклад милосердя і цим руйнуємо замкнене коло примноження зла.»
https://www.facebook.com/yevstr
Немає коментарів:
Дописати коментар