„У Різдві дівство зберегла Ти і в успенні світу не покинула Ти, Богородице, переставилася Ти до життя, бо Ти – Матір Життя…” (з тропаря Успенню Богородиці)
Нині в день Успіння Богродиці, котре ми святкуємо ще за старим календарем, ми знову і знову закликаємо до Матері Життя про порятунок від ворогів. Нині ми більше просимо про порятунок від ворогів видимих, від ворогів нашого народу, держави, Церкви, хоча постійно потребуємо заступництва Богродиці і в подоланні ворогів наших душ.
Свято Успіння Пресвятої Богородиці, що є останнім дванадесятим святом церковного року, що його вже 1 вересня розпочинаємо за новим календарем, за народним рахунком є першим – так званою Першою Пречистою. Водночас із тих дванадцяти найбільших свят року п’ять присвячені Цариці неба і землі, „чеснішій від херувимів і незрівняно славнішій від серафимів”, - як милозвучно високо поетично та богословськи містко оспівує Церква Матір Христа Бога нашого Діву Марію.
Однак координати церковного року починаються і завершуються Богородичним святом. Таким чином Різдво Богродиці є першим у церковному році дванадесятим святом, а Успіння Богородиці є останнім у церковному році. І як Богородиця огортає весь рік тематикою своїх свят, так і постійно піклується про наш народ впродовж всієї християнської історії. Перший мурований храм Києва присвячений Богородиці, як і пізніша Київська Софія. Усі лаври в Україні, незалежно від того, хто ними нині користується, присвячені нинішньому святу Успіння Богродиці – і родоначальна лавра українського чернецтва – Київо-Печерська, що відзначає нині 950-ліття заснування головної святині – свято-Успенського собору, - і Почаївська, що й до нині перебуває в окупації єретиків русміра, і давній монастир Львівського Ставропігійного Братства, що початково іменувалося за головною братською святинею Успенським, нинішня Унівська лавра греко-католиків, і головна святиня Слобожанщини, де богослужіння після десятиліть запустіння вперше звершували духовенство і вірні відродженої 34 роки УАПЦ, - Святогірська лавра.
Історична пам’ять діяння Богородиці в порятунку нашого народу у часи нападу окупантів, зокрема на Почаївську лавру, і до нині відображується в архієрейському богослужінні співом кондака з акафисту Пресвятій Богородиці – „Непереможній Воєводі”. Та ж пам’ять вдячності Цариці Небесній відображається у численних народних піснях, церковних кантах – „нам поможе святий Юр і Пречиста Мати ворогів здолати”, „Пресвята Богородице Діво, вирушаєм сьогодні в похід”…
І все ж навіть тих великих п’ять свят із дванадцяти, присвячених Богородиці – Різдво Її, Введення в храм, Стрітення, Благовіщення, Успення – не виявились достатніми для виявлення вдячності Пресвятій Діві, так що навіть за популярністю почали змагатися свято Покрови Богородиці, а потім і покладення пояса, покладення ризи Пресвятої Богородиці. Вже напевно важко злічити усі дні пам’яті і вшанування ікон Богородиці, котрі щороку практично доповнюються новими свідченнями прослави.
Так, вороги наші намагалися нам і тут насадити свою маріологію, популяризуючи казанську ікону, хоч в Україні відомо понад 200 шанованих ікон Богородиці, неодноразово крали чудотворні ікони, думаючи що матеріал, а не Бог за молитвами Своєї Матері помагає віруючим.
Тому і нині, незважаючи на різні дії лукавого в наших серцях, громадах, народі і світі, спішімо під опіку справжньої Цариці України, і не будемо посоромлені, але силою Божою здолаємо ворогів, співаючи – радуйся, Непереможна Воєводо, радуйся, Невісто Неневісная, що в Успенні світу не покинула! Амінь.
+ Борис, благодаттю Божою єпископ Херсонський і Каховський, керуючий Таврійською єпархією, бригадний капелан.
Немає коментарів:
Дописати коментар