«Я починав вчитися у Почаївській семінарії, саме коли Україна проголосила незалежність, а митрополит Філарет (він тоді був екзархом, тобто керуючим українською частиною колись єдиної «радянської» РПЦ – ред.) озвучив прагнення до автокефалії і звернувся з єпископатом до керівництва РПЦ. Мало, хто пам’ятає, що тодішній намісник Почаївської Лаври Яків Панчук підтримав митрополита Філарета. Це була весна 1992-го року. Коли було оголошено про намір Філарета створити автокефальну церкву, в Лаврі з’явилися якісь невідомі нам ієромонахи. Вони говорили російською мовою, створювали осередки, працювали з населенням. Вони навіть проповідували в коридорах, збираючи натовпи екзальтованих бабусь. Саме ті емісари і “розігрівали” Почаїв. І коли на свято Вознесіння владика Яків, сказав про підтримку митрополита Філарета, щодо помісної церкви, оці ось емісари збурили народ. І Лавра почала ходити ходуном. Дехто з тих ієромонахів, після заяви владики, скинули облачення і відмовилися служити з ним святу літургію. Владика зачинився тоді у своєму корпусі, а Лавра – гула увесь день. Ввечері вдарили в набат. Ніхто там до того ніколи не чув того набату. І оце бом-бом-бом завело натовп, всі зажадали видачі митрополита. В якийсь момент владика вийшов, хлопці кілійники, які прислуговують, – з ним. А двір повен тих розігрітих стареньких. Семінаристи в тому числі і я, частина братії стали в ланцюжок навколо митрополита. І нас і його оскаженілі швабрами намагались бити, вереск бабусь – страшенний стояв. Це неможливо забути. Нічна освітлена Лавра, маса народу вирує, кричить-бурлить мало не: розіпни-розіпни його! І в напівтемряві стоїть єпископ Яків Панчук. Тим емісарам з Росії таки вдалося «розкачати» Почаїв оцією ідею “богоспасаємої єдності” із Москвою.»
Немає коментарів:
Дописати коментар