Сто років тому, 29 червня 1923 року, згідно першого правила Святих Апостолів, за рішенням Всеукраїнської Православної Церковної Ради, собором єпископів на чолі з отцем-митрополитом Василем Липківським був рукоположений на єпископа Проскурівського протоієрей Максим Задвірняк.
Владика Максим Євменович Задвірняк народився 15 вересня 1892 року у селі Витягайлівка Брацлавського повіту, Подільської губернії (нині в межах містечка Тростянець на Вінничині).
Навчався у Тульчинському духовному училищі у 1904–1908 роках та Подільської духовної семінарії у 1908-1914 роках. У 1914 році одружився із Людмилою Арсенівною Соколовою, донькою священика.
30 липня 1914 року рукоположений єпископом Подільським і Брацлавським Митрофаном (Афонським) у сан диякона. 1 серпня 1914 року висвячений на ієрея та призначений на посаду священика Свято-Покровської церкви села Летава Кам'янецького повіту Подільської губернії (нині – Чемеровецького району Хмельницької області).
З 1 жовтня 1914 року служив також законовчителем місцевої народної школи.
У 1916-1919 роках навчався у Київській Духовній Академії, де закінчив тільки 3 курси. Після закриття совєцькими окупантами Київської Духовної Академії повернувся на Поділля. У 1919-20 служив священиком у селі Шидлівка Кам'янецького повіту (нині у складі селі Привітне Кам'янець-Подільського району на Хмельниччині). У 1920-1923 роках служив селі Кутківці, Кам’янецького повіту. (нині Чемеровецького району, Хмельницької області).
Під час Визвольних змагань, на Кам’янеччині допомагав Армії Української Народної Республіки. На початку 1920-х років підтримав ідею автокефалії Православної Церкви в Україні. Активно долучився до українського православного церковно-визвольного руху.
Рішенням Проскурівської окружної церковної ради УАПЦ протоієрей Максим Задвірняк обраний на єпископа Проскурівського. 29 червня 1923 року, згідно першого правила Святих Апостолів, за рішенням Всеукраїнської Православної Церковної Ради, собором єпископів на чолі з отцем-митрополитом Василем Липківським був рукоположений на єпископа Проскурівського протоієрей Максим Задвірняк.
Довгий час мешкав і звершував богослужіння у храмі села Іванківці Олешинські (нині - село Іванківці Хмельницького району на Хмельниччині). 17-30 жовтня 1927 року брав участь у Другому Всеукраїнському Православному Соборі Української Автокефальної Православної Церкви. На Соборі був обраний головою Церковно-богослужбової комісії УАПЦ.
Був учасником так званих Надзвичайних соборі УАПЦ: першого - у січні 1930 року і у грудні 1930 року.
У 1930 року через тиск совєцьких катів з НКВД відмовився від духовної опіки над Проскурівською церковною округою і виїхав на Вінничині.
У 1930-1935 роках був настоятелем храму у селі Мочулинці Городоцького району Вінницької області (нині – Волочиського району Хмельницької області) у складі Української Православної Церкви на чолі з митрополитом Київським і всієї України Іваном Павловським.
26 квітня 1935 року заарештований катами з окупаційного Городоцького райвідділу НКВД. Владика Максим Задвірняк був обвинувачений совєцькими карателями у так званій «антирадянській агітації»: «…будучи ярым украинским националистом, проводил на селе активную шовинистическую контрреволюционную церковную деятельность, используя свои связи, как бывший епископ, среди духовных и мирян», «произносил проповеди антисоветского характера, а также изготовлял и вывешивал разного рода воззвания контрреволюционного содержания». У в’язниці владику Максима жорстоко катували. Винним себе Владика Максим не визнав, не зрікся Христа, Церкви і свого сану. 7 серпня 1935 року владику Максима Задвірняка засудили рішенням так званої «спеціальної колегії Вінницького обласного суду за статтею 54-10 до 5 років концентраційних таборів.
Був репресований безбожниками і кинутий до Сьомого відділення російського «Дальневосточного» концтабору на станції Малмиж (нині Амурського району Хабаровського краю у рф). Попри слабке здоров'я, працював на будівництві залізниці Хабаровськ - Комсомольськ-на-Амурі. Згодом переведений до російського концтабору на станцію Болонь (нині - Амурського району Хабаровського краю, рф), де працював старшим табельником у конторі. Продовжував звершувати підпільно своє пастирське служіння.
Навесні 1938 року заарештований совєцькими карателями вдруге і його звинувачували у тому, що він ніби-то займався «пораженческой агитацией, восхвалял фашизм». 05 квітня 1938 року засуджений так званою трійкою карателів НКВД у Далекосхідному краї до розстрілу. Вбитий за Христа та Україну у Хабарівську. Похований у розстрільному рову на Хабаровському кладовищі.
Пізніше постановою Хабаровського крайового суду від 20 квітня 1962 року справу владики Максима Задвірняка припинено за браком складу злочину. За справою 1935 року владика Максим реабілітований 15 січня 1993 року рішенням прокуратури Хмельницької області.
Зусиллями нащадків 4 червня 2013 року його пам'ять було вшановано панахидами у Києві, у Володимирському кафедральному патріаршому соборі, у Петропавлівську-Камчатському, Красноярську, Севастополі, Ужгороді, на станції Мініно поблизу Красноярська, а також у Німеччині. У червні 2013 одним з онуків встановлено пам'ятник на місці розстрільного рову на Хабарівському кладовищі, двома роками раніше, 23 липня 2011 року пропам'ятний поклонний хрест на пошану владики Максима 3адвірняка встановлено у селі Мочулинці.
На Третьому Помісному Соборі УАПЦ 27-28 травня 1997 року у Києві серед інших новомучеників УАПЦ владика Максим Задвірняк був канонізований.
Уклав: Андрій Ковальов Andriy Kovalov
#новомученикиукраїнські
#першевідродженняуапц
#каленларісторіїуапц
#діячуапц
Немає коментарів:
Дописати коментар