Максим козак Залізняк,
Козак з Запорожжя…
…Із панами бився,
І за те він слави
Гарной залучився.
Лине гомін, лине гомін
По степу німому.
Вертаються козаченьки
Із бою додому.
(Уривок з пісні про Максима Залізняка)
У 1768 р. на Правобережній Україні розпочалося велике селянсько-козацьке повстання, що отримало назву «Коліївщина». Воно стало наслідком важких економічних, соціальних та релігійних утисків, яких зазнавав український народ під владою Речи Посполитої. Коліївщина стала органічним продовженням боротьби українського народу за свої права попередніх десятиліть, зокрема гайдамацького руху.
Проте тепер повстання мало ширшу соціальну базу, вищій рівень організованості та ідеологічну спрямованість.
За однією із версій, назва «Коліївщина» бере свій початок від польських слів «kolej», «po kolej», «kolejno», що означало несення надвірної служби при магнатських помістях – «sluzba kolejna». Тобто, Коліївщина – повстання надвірних козаків. Очолив боротьбу виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк зі своїм сподвижником Іваном Ґонтою.
Народився Залізняк у 1739 р. в с. Медведівці, що на Черкащині. В 13-річному він потрапив на Запорозьку Січ, де пройшов шлях від джури Тимошківського куреня до підпушкарія.
Маючи загострене почуття справедливості та з огляду на репресії та погіршення умов життя народу, Максим не міг залишатись осторонь: з березня 1768 р. він починає збирати поблизу Мотронинського монастиря на Черкащині загін повстанців чисельністю до тисячі бійців, переважно запорожців та селян. Саме у монастирських келіях, під час таємних нарад групою козаків-запорожців був вироблений чіткий план дій повстанців. Спочатку через національні та релігійні утиски спротив носив суто політичний характер, проте згодом переріс в антифеодальний визвольний рух. До війська Залізняка почали збиратися гайдамаки і за деякий час він вже очолював 20-тисячне військо, поділене на сотні. Воно підпорядковувалося канцелярії, яка зосереджувала військову та цивільну владу.
26 травня (6 червня) козаки залишають Холодний Яр і протягом трьох тижнів беруть Медведівку, Смілу, Жаботин, Черкаси, Корсунь, Канів та Богуслав, підійшовши 20 червня до Умані. Саме в цей час до Коліївщини приєднується Іван Ґонта, який відповідав за оборону Умані і був старшим сотником. За легендою, після взяття штурмом Умані, відбулася Козацька рада, яка обрала Залізняка гетьманом і князем Смілянським, а Ґонту – полковником і князем Уманським.
Від головних сил повстанської армії відокремилося близько 30 гайдамацьких загонів, які за підтримки селян і міщан розгорнули боротьбу проти шляхти та взяли під контроль значну територію Правобережжя. Підтримуване місцевим населенням, повстання швидко перекинулося на Київщину, Полісся, Волинь та Галичину, майже перейшовши на Лівобережну Україну, загрожувало перекинутися на власне польські землі й на Запорожжя. На зайнятих землях М. Залізняк та його сподвижники створювали козацькі органи влади, налагоджували господарське життя, намагалися зберегти громадянський мир. Разом з тим не можна заперечувати проявів жорстокості в діях повстанців на релігійному та міжетнічному підґрунті в традиціях тієї епохи.
Московський уряд спочатку бачив у повстанні засіб послаблення Речі Посполитої. Проте розмах повстання та загострення його соціального спрямування змінило ці настрої. Генерал Кречетніков отримав наказ від Катерини ІІ негайно придушити повстання. Скориставшись тим, що повстанці вважали росіян своїми союзниками, російські частини 26 червня 1768 р. оточили повстанський табір й по-зрадницьки схопили М. Залізняка, І. Ґонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Протягом липня-серпня були розгромлені більшість загонів, проте остаточно повстання було придушене тільки у квітні-травні 1769 р.
На Правобережній Україні почався кривий терор: каральні команди вішали гайдамаків, відтинали їм голови, саджали на палі. Учасників Коліївщини на чолі з І. Ґонтою було передано шляхті та страчено. Суддя Ксаверій Браницький, виносячи вирок 1954 повстанцям, які були передані польським властям московією, у своєму звіті писав, що 200 в'язнів відіслали на роботи до Львова, а 700 він «покарав найжорстокішою смертю» й стільки ж наказав повісити по різних містах України.
М. Залізняк з 73 товаришами були привезені до Києва та кинуті до Печерської фортеці. Невдовзі їх засудили на побиття батогами, таврування та заслання до Сибіру на довічну каторгу. Дорогою до Білгорода Залізняку з кількома десятками козаків вдалося роззброїти охорону та втекти. Подальша доля отамана та його побратимів невідома.
Коліївщина спричинила великий міжнародний резонанс: навіть протягом ХІХ ст. відгомін подій 1768-1769 рр. простежувався в національно-визвольних змаганнях на територіях європейських держав. Повстання збереглося у народній пам’яті й відіграло велику роль у формуванні визвольних традицій українського народу. Саме цим подіям Т. Шевченко присвятив один із своїх кращих творів – поему «Гайдамаки».
ІЛЮСТРАЦІЇ:
Немає коментарів:
Дописати коментар