Слово в ІV неділю Великого посту, прп. Іоана Ліствичника
Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту
(Мк. 9: 29)
Слова нинішнього Євангелія здавалось би вказують нам інструментарій духовної боротьби. Справді, по людськи, щоби чогось досягти більшого, потрібно виокремити ресурси – постити, потрібно виголошувати мету, щоб знайти однодумців. Адже мета – те що єднає. Із Богом нас єднає молитва. Якщо ми бажаємо справжніх досягнень, справжніх перемог – це можливо тільки з Богом.
„Якщо можеш, допоможи нам, змилосердися над нами” (Мк. 9:22) – цими словами батька хворої дитини, зверненими до Ісуса, закликаємо і ми, кожен зокрема, а чи спільнотно – у стані зневіри і безнадії, у стані браку інформації, досвіду, знань, у стані жертв пропаганди після усвідомлення свого плачевного становища.
Христос дає нам вичерпну відповідь: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому (Мк. 9:23).
Скільки разів протягом тільки останнього року війни ми стали свідками сили віри, свідками чудес, які звершує Бог в обставинах, де ми не сподіваємось на допомогу?!
Проте, на жаль, цей спільнотний дух німий не виходить із самоназваних православних, що стали послідовниками єресі русміра, що німіють від рідної мови у молитві, німіють від запитань про дійсність і про правду. А покликання ж вибраних – давати відповідь щодо своєї віри своїми ділами. По плодах їх пізнаєте їх (Мт. 7: 16) – нагадує нам Пастиреначальник Христос, попереджуючи остерігатись фальшивих пророків.
Перипетії довкола московської секти виявляють саме таку змінену свідомість, коли ті, хто покликаний показувати плоди справжньої віри, хизуються пророчими здібностями – здібностями фальшивих пророків, що німі на творення беззаконня! Вони прагнуть, щоб український народ був німим перед Богом, тому благословляють мови національних меншин, новоюліанський календар у парафіях на території нашої держави, але заперечують право використання державної мови у молитві, богослужінні, заперечують саму назву народу і держави у текстах начебто молитов – тобто стають виконавцями волі духа німого…
Згадуючи сьогодні преподобного Іоана Ліствичника, ми можемо скористатися його методикою позбавлення цієї озвученої самоомани псевдоправославних, ступивши на перший щабель у пізнанні Бога, у наслідуванні Його волі, насправді відрікшись від цього лукавого світу у своєму серці, ступивши на шлях каяття і пізнання Істини, щоби досягти християнських чеснот – віри, надії, любові!
„Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Ів. 4:16). Ця формула людської досконалості незмінна. Саме захисники правди і справедливості, захисники Батьківщини і християнських цінностей є тими виконавцями заповіді любові в сучасному світі, опанованому духом німим – духом конформізму і постправди, духом глибокої стурбованості і страусиної поведінки.
„Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…” (Ів. 15:13). Наслідуймо це чин любові наших Героїв, і в такий спосіб здолаємо духа німоти, здолаємо ворога людського роду, наших душ, українського народу та Православної Церкви України, і осягнемо вічні блаженства, радість і велику нагороду на небесах! Амінь.
+ Борис, благодаттю Божою єпископ Херсонський і Каховський, керуючий Таврійською єпархією, бригадний капелан
Немає коментарів:
Дописати коментар