Бугогардівська паланка
була найбільшою серед усіх паланок Запорозької Січі. Вона охоплювала межиріччя Дністра, Південного Бугу, Інгулу та Інгульця — тобто більшу частину сучасної Миколаївської області, а також суміжні території сусідніх регіонів.
Управління цим велетенським краєм здійснювалося за чіткими козацькими традиціями:
Паланкова старшина: На чолі стояв полковник, якого обирали на Січі. Разом із писарем, осавулом та хорунжим він керував військом, збором податків та судовими справами.
Прикордонна служба: Вздовж межі з османськими володіннями та Річчю Посполитою козаки утримували систему спостережних веж (фігур), бекетів та редутів. Інформація про пересування татарських загонів передавалася за лічені хвилини за допомогою світлових сигналів.
Запорозький Ґард: Військовий форпост та торговий хаб
Адміністративним центром паланки було урочище Ґард — місце, де Південний Буг прорізає гранітний щит у районі сучасного Південоукраїнськ та села Богданівка.
Вибір цього місця був геніальним з усіх точок зору:
Природна неприступність: Скелясті каньйони, пороги та острови (Великий, Малий, Подорожній) утворювали природну фортецю, яку легко було обороняти.
Промисловий центр: Назва «ґард» походить від кам'яно-лозяних споруд для вилову риби. Рибні заводи Ґарду заготовляли тонни цінного товару, який розвозився по всій Україні та за її межі.
Митниця та переправа: У Ґарді діяла стратегічна поромна переправа. Тут козаки контролювали міжнародні торговельні шляхи, збирали мито та регулювали купецькі каравани.
У самому Ґарді постійно дислокувався козацький гарнізон (від кількох сотень до кількох тисяч бійців під час загрози), працювала похідна церква
(Церква у Бернашівці – переносний козацький храм – один з небагатьох, а може і єдиний що зберігся. Дослідники стверджують що цей храм був перевезений після руйнування Січі запорожцями-втікачами. унікальний він ще й тим, що стоїть він над Дністром.)
Немає коментарів:
Дописати коментар