Зі Священного Писання ми знаємо, що Лазар жив у Вифанії – невеликому селищі неподалік від Єрусалиму. Відомо, що він був другом Христа Спасителя і братом двох сестер Марфи та Марії. Ця родина давно була знайома з Ісусом Христом і Господь часто гостював у них.
Наближалося свято Пасхи і Спаситель вже йшов на добровільні страждання. Злоба книжників і фарисеїв досягла своєї вершини і ці нечестивці, сповнені гордощів, злоби, заздрощів, властолюбства та інших пороків, прагнули схопити і вбити Ісуса. Коли Лазар занедужав, то сестри поспішили повідомити про це свого Божественного Учителя. Коли Христос почув про хворобу Лазаря, то сказав: «…ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий» (Ін. 11, 4). Господь, будучи серцевидцем, знав, що Його друг помре, проте, пробув ще два дні в Переї. Потім сказав ученикам: «…підемо знову до Юдеї» (Ін. 11, 7).
Господь говорить до учеників: «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його» (Ін. 11, 11). Апостоли вважали, що Ісус говорить про звичайний сон, який є ознакою одужання під час недуги, і тому говорять до свого Божественного Учителя: «…якщо заснув, то одужає» (Ін. 11, 12). Тоді Христос прямо вказує на смерть Лазаря (Ін. 11, 14).
Як розповідає далі апостол і євангелист Іоан Богослов, коли Господь підходив до Віфанії, Лазар вже чотири дні як був у гробі. Його сестри дуже сумували і зійшлося багато юдеїв з Єрусалиму, щоб утішити їх в цьому горі. Спаситель спеціально прийшов на четвертий день після упокоєння Лазаря, щоб це чудо стало явним і ніхто із супротивників Христових не міг його заперечити. Першою дізналась про прихід Ісуса Марфа і пішла на зустріч Йому. Марфа мала віру в Христа, але вона в неї не була ще повною і належною. Це ми бачимо зі слів: «Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій» (Ін. 11, 21).
Наближався момент створення одного з найбільших чудес, яким Христос хотів навернути до Себе серця зачерствілих людей, дати їм можливість покаятись. Бачачи сльози Марії і тих хто був з нею, Сам зворушився та заплакав. В цьому прояві скорботи ми можемо побачити дію людської природи Христа. Євангелист Іоан Богослов влучно вказує на те, як вороги Ісуса навіть при такому горі сповнені ненависті глузували: «…чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?» (Ін. 11, 37).
Прийшовши на місце поховання Лазаря, Спаситель звелів відкрити печеру, в якій знаходився покійний. Та Марфа, через свою слабку віру, заперечувала Христу: «…вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі» (Ін. 11, 39). Так вона сказала тому, що не вірила в можливість воскресіння брата. Але для Бога не має неможливої жодної речі, тому Христос говорить до неї: «…коли будеш вірувати, побачиш славу Божу…» (Ін. 11, 40). Христос власним голосом вигукнув: «Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11, 43) і покійний вийшов із гробу. Сказав Він ці слова як Той, що має владу, а не підвладний, тобто, як Бог. Багато юдеїв, бачачи таке велике чудо, увірували в Христа, а найбільш жорстокосерді пішли і розповіли про це книжникам і фарисеям. І синедріон після цього виніс остаточний смертний вирок Спасителю. Вони хотіли вбити також і Лазаря та Лазар після воскресіння прожив ще більше тридцяти років і згодом став єпископом на острові Кіпр.
У воскресінні праведного Лазаря особливо чітко відобразилась найвища чудотворна сила Господа Ісуса Христа, як Владики світу і Джерела життя. Це було особливе чудо, заперечити яке не могли навіть найзапекліші Його вороги. Господу підвладне все — і життя, і смерть людини. Це чудо – надія на те, що всіх віруючих у Христа і виконуючих Його заповіді чекає воскресіння. Це чудо — свідчення того, що Господь любить кожного з нас.
Про особливість та світлість Лазаревої суботи красномовно говорить нам Церковний Устав, ті відмінності, якими богослужіння цього суботнього дня вирізняється серед інших днів у році. Воно є своєрідним передсвятом великого Дванадесятого свята – Входу Господнього в Єрусалим.
Воскресіння Лазаря — фреска в катакомбах Прісцилли
Немає коментарів:
Дописати коментар