Православне Прибужжя

МИТРОПОЛИТ ГРИГОРІЙ ЦАМБЛАК ЗАЛИШАВСЯ ВІРНИМ ПРАВОСЛАВІЮ. ЗВИНУВАЧЕННЯ РОСІЙСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ У ТОМУ, ЩО ВІН ХОТІВ ЗАПРОВАДИТИ УНІЮ, НЕ МАЮТЬ ПІД СОБОЮ НІЯКИХ ПІДСТАВ

Особисто я ніколи не думала, що мені доставить задоволення процес дослідження справжньої історії московитів і їхньої злочинної організації, яку вони називали церквою. Де не копни - всюди корупція, гниль, благословіння кровопролиття і розграбування святинь. Про ці факти рідко розповідають, а про них надважливо знати. Щоб розуміти, проти якої Темряви боролися наші київські князі і чому їх так вперто «женули у забуття». Ми дослідили основні факти і створили хронологію з них на виставці про Київське князівство.

Щиро дякуємо за дослідження митрополиту Львівсьĸомв і Соĸальсьĸому, Голові Інституту церĸовної історії ПЦУ Димитрію Рудюку. 

***

У справі поставлення митрополитом Київським Григорія Цамблака брав участь і сам Литовський князь Вітовт, який піклувався про благочестя серед людей грецької віри: «Не бажаючи занепаду вашої віри і церков, поставили Собором митрополита на Київську Митрополію, щоб руська честь вся стояла на своїй землі». 

Митрополит Фотій також заходився було писати окружні послання. Складність полягала в тому, що він, будучи греком, добре ще не опанував мови, та й не дуже він міг її навчитися у Москві. Проте він звернувся до Константинопольського Патріарха, і той швиденько прокляв Григорія. Це була анафема незаконна, тому й не можна назвати її церковною з точки зору святих канонів. «Общим судом русских святителей», а насправді це були єпископи лише московських земель, що їх князі встигли «насобирать» за допомогою меча протягом XIV століття, Київський митрополит Григорій був «извержен, отлучен и проклят». Такі дані ми знаходимо у посланні Фотія, який свідчить, що нібито у Царгороді митрополита Григорія Цамблака позбавили священства і прокляли. Однак, як зазначає М. Грушевський, московські історики вірять Фотію на слово і цей факт прокляття виглядає мало правдоподібним. 

Митрополит Григорій на цю псевдо анафему із політичним підтекстом не звертав ніякої уваги. Продовжував займатися своєю архипастирською діяльністю і був, за висловом того ж самого митрополита Макарія Булгакова, «человеком весьма просвещенным и написал много сочинений» проти латинян та чудово проповідував».

Із майже п’яти років керівництва митрополією Київською і всієї Руси Григорій Цамблак мав за честь для себе і своєї свити побувати на Констанцькому соборі. Цей з точки зору Римсько-Католицької Церкви XVI Вселенський собор засідав у місті Констанці (тепер південна Німеччина) з 16 листопада 1414 до 22 квітня 1418 року. 

Головним завданням собору було подолання великого розколу всередині Католицької Церкви, адже в ній одночасно правило троє пап. Замість них було обрано єдиного Папу Римського Мартіна V. Під час роботи собору, 6 липня 1415 року за звинуваченням у єресі був засуджений до спалення чеський проповідник Ян Гус, а 30 травня 1416 — його сподвижник Ієронім Празький. Митрополит Григорій Цамблак у супроводі князів, литовських вельмож, кількох священників і ченців прибув до Констанци 19 лютого 1418 року. Його урочисто приймав новообраний папа Мартин V. Для митрополичої делегації тут не було вчинено ніяких утисків у вірі, а навпаки було дозволено відправляти різні богослужіння за візантійським обрядом. Ніяких унійних ,питань на Соборі не розглядалося. Так само не стояло питання про об’єднання з Римом і перед митрополитом Григорієм Цамблаком. Із-за ввічливості святитель виголосив промову перед папою та звернувся зі словом до отців Констанцького собору. 

За деякими дослідженнями ці жести – промова та слово митрополита Григорія Цамблака були нейтральними і дипломатичними, тобто такими, що нічого не обіцяли. Вникаючи у зміст слова до отців Констанцькогособору ми бачимо, що митрополит усієї Руси дуже вміло обійшов дратливі місця у своїй місії і знайшов спосіб, не накликаючи на себе гніву від своїх володарів Вітовта та Ягайла, показати латинському духовенству своє дещо ліберальне відношення до двох віросповідань, і відтак залишитися вірним православ’ю. Будь-які звинувачення з боку російських дослідників у тому, що митрополита Григорій Цамблак бажав запровадити унію у Литві, не мають під собою ніяких підстав.

Про смерть митрополита Григорія Цамблак існують різні версії. За одними більш усталеними літописними повідомлення він спочив у Бозі 1419 року. За іншими даними ця сумна подія сталася у лютому 1420 року. Митрополит Григорій Цамблак був «скошений моровою язвою», яка вирувала в литовській землі у 1420/21 роках. Святителя поховали у Вільно, куди він переніс кафедру з розореного татарами Києва 1416 року. Тіло митрополита Григорія Цамблака було покладене у Віленській Пречистенській церкві, яка слугувала кафедрою. За іншими даними, які також мають під собою джерельну базу, митрополит Григорій залишив кафедру, якої так настирливо добивався Фотій і від’їхав до Молдови.

Відомий префект Київської духовної академії та архимандрит Слуцького монастиря Михайло Козачинський (1699-1755) у своєму каталозі Київських митрополитів говорить про цей факт ще більш точніше, стверджуючи, що Григорій Цамблак був святителем 24 роки: «Живим ще будучи, із-за заздрості, яку звів на нього московський митрополит Фотій, від престолу архієрейського утік». Відтак митрополит Григорій ймовірно оселився у Нямецькому монастирі і навіть міг прийняти тут схиму. Одне літописне джерело своєю ілюстрацією зображає успіння Григорія Цамблака на фоні Києва, а під нею читається текст: «Сущей зимой умре Григорий Цамблак в Киеве родом болгарин». Твердження про те, що митрополит Григорій Цамблак помер саме у Києві зимою 1419/20 років засвідчують майже усі літописні повідомлення. На нашу ж думку версія з продовженням життя і діяльності «ексмитрополита» Київського Григорія Цамблака після 1420 року на теренах Румунії і Молдововалахії підтримувалась і роздмухувалась російськими дослідниками лишень для того, щоб доказати видуману ними його проунійність.

https://www.facebook.com/share/1721v6ibGA/