Про хліб. Про пам’ять. Про вдячність.
Мій дід був православним священником.
Я з дитинства пам’ятаю одну його звичку: після кожної трапези він збирав зі столу навіть найменші крихти хліба і споживав.
Я часто питав:
— Діду, ти що, голодний? На столі ж стільки смачної їжі…
Він завжди відповідав однаково.
Розповідав про своє голодне дитинство і юність. Про те, як їхня родина голодувала.
І казав: постійний голод — це одне з найстрашніших відчуттів, які може пережити людина.
Але ця історія — не лише про минуле.
Сьогодні ми часто бачимо, як заможні та навіть звичайні люди купують продуктів більше, ніж можуть з’їсти.
Їжа псується і летить у смітник.
У той самий час десь поруч є люди, яким немає за що купити навіть хліба.
Господь не сліпий до цього.
Невдячність, марнотратство і байдужість ніколи не залишаються без наслідків.
Краще взяти рівно стільки, скільки зможеш з’їсти.
А якщо розумієш, що не справишся — поділися з тим, хто потребує.
Для когось це може бути не просто їжа, а справжнє спасіння.
Наші українські воїни, які побували в полоні, часто розповідають, що одним із найжорстокіших знущань було катування голодом.
І це ще раз нагадує нам, наскільки цінним є кожен шматок хліба.
Ми, християни, повинні дякувати Богові за кожен дар, який маємо.
Бо якщо не будемо цінувати — можемо втратити.
Життя мінливе, і війна дуже ясно це показала.
Ця тема болюча.
Але вона надзвичайно важлива і актуальна сьогодні.
«Хто має вуха слухати — нехай слухає.»
(Євангеліє від Матвія 11:15)
Нехай у наших серцях завжди буде вдячність, пам’ять і милосердя.
І нехай жоден шматок хліба не буде знецінений.
https://www.facebook.com/share/14YxA4NWasq/
Немає коментарів:
Дописати коментар