Православне Прибужжя

Рід Аркасів-Богдановичів: шлях від південного степу до культурної пам'яті

------------------------------------------------------------------------

Під лагідним небом півдня, там, де степ торкається моря, бере свій початок історія роду Аркасів — родини, що поєднала військову доблесть із любов'ю до України. Звідси, з берегів Бузького лиману, піднімалися їхні мрії, народжувалися пісні й розквітала надія на духовне відродження краю.

Андреас Аркас - основоположник роду

-----------------------------------------

Початок цієї історії дав Андреас Еммануїлович Аркас.

Він народився в Патрах (Греція, провінція Ахайя). Під час турецької різні потрапив у полон, був викуплений священиком, а у 1793 з дружиною і немовлятком утік до Росії і оселився у Миколаєві. Поліглот, він тут став головним перекладачем при штабі ЧФ, викладав історію і класичні мови у штурманському училищі, займався археологічними розкопками.

Адмірал Микола Андрійович Аркас - голова роду

---------------------------------------------------

Син Андреаса — Микола Андрійович Аркас , відомий морський офіцер і адмірал, став однією з найвпливовіших статей у Миколаєві XIX століття.

У його помешканні часто збиралися військові, науковці, викладачі.

Родина Аркасів відзначалася освітою, порядком та любов'ю до музыки. Адмірал був вимогливий, але справедливий — голова сім'ї, що поєднував військову честь із глибоким повагою до культури.

Рід Богдановичів — материнська гілка

-----------------------------------------------

Не менш глибоким було коріння по материнській лінії. Рід Богдановичів належав до давнього українського дворянства — не вислуженого, а родового, що схожий на землевласників Правобережжя. Їхня шляхетність не визначалася титулами, а освітою, побожністю, вірністю родовим традиціям та любов'ю до рідної землі. У цій сім'ї шанували українське слово, народну пісню, звичаї — ті, що згодом стануть духовною основою творчості їхніх нащадків.

Матір Миколи Аркаса, Людмила Федорівна Богданович , була схожа з давнього українського шляхетного роду, що своїм корінням сягав ще козацьких часів. Її предки належали до тих заможних і освічених землевласників, які вели свій рід від старшини Гетьманщини — людей, які зналися з видатними гетьманами вільної козацької України.

У домі Богдановичів цінували слово, пісню та пам'ять про минуле. Саме у родинному маєтку Богдановічей майбутній історик і композитор Микола Аркас вперше почув українські народні мелодії, які співали селяни з навколишніх сіл. Ця домашня атмосфера, сповнена шани до рідної культури, стала першим джерелом його любові до України.

Матір Миколи Аркаса, Людмила Федорівна Богданович , виховувала дітей у любові до правди, краси та народу. У родинному домі часто звучала українська пісня, читали «Кобзар» та старі літописи. Малий Микола слухав мамині розповіді про славне минуле козацтва — і в його серці пробуджувалася любов до України

Микола Миколайович Аркас — поєднання моря і пісні

***********************************************************

Дитинство Миколи Аркаса починалося у Петербурзі, де тоді жила родина. Мати саме там познайомила його з творами Т. Г. Шевченка, він побував на урочистостях, присвячених поету, та в помешканні в Академії мистецтв, де той жив і працював. Таким чином відбулося ознайомлення з життям поета і «Кобзарем», котрий став для Миколи головною книгою на все життя.

Дитячі роки Миколи минали між містом та маєтками.

Влітку родина виїздила до маєтків у Богданівку чи Христофорівку, де хлопець слухав співи селян, вчився грати на бандурі, допомагав у полі і годинами міг дивитися на розлогі степи.

Мати навчала його українських пісень, а вечорами розповідала перекази про козаків.

Так, непомітно, у душі майбутнього історика формувався український патріотизм — без гучних слів через любов до своєї землі.

Освіту Микола здобував в Одеській гімназії, де виявив неабиякі здібності до мов та музики.

Змолоду М. Аркас писав вірші, котрі свідчили про поетичний талант, гарно співав і багато часу приділяв грі на фортепіано.

З дитинства він тягнувся до народної пісні,вбираючи в себе мелодії степу зі смаком солоного лиману, які згодом ожили у його" Катерині".

Після закінчення гімназії Аркас служив на флоті, певну годину — ад'ютантом свого батька. Але його серце лежало не до військової кар'єри, а до музыки, слова, історії. Він занявся маєтками і хозяйнував там, а ще збирав народні пісні, записував думи, писав вірши і романси.

Дитинство і виховання Миколи Аркаса

Дитинство Миколи Аркаса минуло серед степових краєвидів Христофорівки — маєтку, що стояла на пагорбі над Інгулом. У ті часи це було тихе місце, де повітря пахло полином, а вночі можна було чути, як гуде вітер у грушевих кронах.

Батько, морський офіцер, часто бував у походах, тож головним вихователем залишалася мати. Софія Петрівна навчала дітей не лише читати та писати, а й слухати — пісню, слово, землю.

У родинному домі панувала доброзичливість і шанування знаннь. Читали багато від стародавніх хронік до творів Шевченка й Котляревського, хоча українські книжки тоді доводилося ховати від сторонніх очей.

Микола рано полюбив музику: гравши на фортепіано, намагався записувати мелодії, що чув від місцевих співаків. Його перші враження від народного співу стали для нього тим, чим для художника є кольори степу — основою творчості.

Христофорівка залишилася для нього найріднішим місцем. Навіть коли життя привело його до великих справ — у флот, у громадську діяльність, у музыку — він повертався думками до дитячих років: до материнських пісень, до прозорих літніх вечорів над Інгулом, до розмов із учителями, які тихо, але впевнено виховували українця.

Навчання та юнацькі роки

Коли Миколі виповнилося одинадцять, його відвезли до Одеської гімназії . Великие місто з його галасливими пристанями та запахом моря вразило хлопця — після спокою Христофорівки воно здавалося зовсім іншим світом.

Але в цій метушні Микола не втратив головного — пам'яті про свій рідний край і любов до українського слова. У гімназії він вирізнявся серед учнів допитливістю, схильністю до гуманітарних наук, чудовою пам'яттю. Особливо любивши історію — шукавши у книжках правду про свій народ, яку тоді рідко можна було почути вголос.

У ті роки до нього прийшла музика бандури . Коли Микола приїздив на канікули до Богданівки , біля садиби матері, вечорами до маєтку приходили старі кобзарі. Вони співали про козацьку славу, про Січ, про тяжку частку України. Юний Аркас часом міг слухати ті думи — спочатку просто із захопленням, а згодом із глибоким розумінням: у цих звуках жила душа його народу.

Під їхній спів він навчався розрізняти відтінки мелодій, нотував мотиви, намагався перекласти на фортепіано почуте. Саме тоді зародилося те, що згодом приведе його до створення української опери “Катерина” і до збирання народних пісень, які стали дорогоцінним спадком української культури.

Одеські роки стали для Миколи Аркаса часом становлення: він зростав не лише як ученик, а як людина, що усвідомлює свою приналежність до великого, хоч і утискуваного, народу.

Музика, що зростала разом із серцем

Після відставки з військової служби музика стала для Миколи Аркаса не забавою, а покликанням .

В Одесі та Миколаєві Аркас почав навчатися музичної грамоти самотужки, складав перші романси, обробляв українські пісні. Під впливом знайомства з Миколою Лисенком , Михайлом Старицьким , Марією Заньковецькою він усвідомив, що мистецтво може бути силою національного пробудження.

Коли він створив оперу «Катерина» за мотивами поеми Шевченка, то зробив те, чого не насмілювалися навіть досвідчені композитори: давши голос простій українській жінці, її болю та гідності.

«Просвіта» і Миколаїв — осередок українського слова

*********************************

Після музичних успіхів Аркас не зупинився. У 1907 році він заснував у Миколаєві товариство "Просвіта" — перше на Півдні України.

Тут він згуртував навколо себе людей різних професій — учителів, моряків, ремісників, молодих інтелігентів, які прагнули вчити дітей рідного слова, співати народних пісень, читати Шевченка.

Зусиллями Аркаса створювалися театральні гуртки , організовувалися вечори української музыки, працювала бібліотека, яка розповсюджувала заборонені видання з Києва та Львова.

Він розумів, що культурне пробудження неможливе без знання історії. Саме тому він написав свою головну працю — «Історію України-Русі» , видану у 1908 році.

Цю книгу він створював передусім для сільської школи у Богданівці , яку заснував і підтримував за власний кошт. У ті часи не було жодного підручника на українській мові , тому Аркас прагнув дати дітям просту, щиру розповідь про минуле свого народу.

«Історія України-Русі» стала першою доступною книжкою, за якою сільські діти вчили правду про свій край.

Після смерті Миколи Миколайовича Аркаса 1909 року його дружина, Людмила Федорівна , залишилася берегинею всього, що створив і зібрав її чоловік. Вона пережила тяжкі години — війни, зміну влади, злідні, але не дозволила занапастити жодного листа, жодної ноти. У її домі зберігалися рукописи, ноти, аркуші, документи «Просвіти» , і саме завдяки її турботі значна частина цього наслідку не зникла у вирі історії.

Після її смерті частину архіву передано до музею — спочатку до міського, а згодом до фондів Миколаївського краєзнавчого музею .

Гідними продовжувачами справи батька були його сини Микола-другий (1880-1938) і Микола-третій (1898-1980). Старший син успадкував музичний талант, здобув військову освіту, брав участь у війнах, нагороджений Георгіївським хрестом, мав звання підполковника. У роки революції служив у війську УНР і у гетьмана Павла Скоропадського, після поразки УНР оселився в Закарпатті, де до раптової смерті працював у театрах, був талановитим режисером, актором і композитором, якого Срібна Земля з глибоким сумом проводжала у вічність в грудні 1938 р. Усиновлений онук Микола-третій (1898-1980) закінчив гімназію, служив в українському війську, тяжко був поранений. Емігрував, жив у Чехії, Франції, США. Закінчив Український Вільний університет у Празі, став доктором філософії. Він палко любив Україну, став активним членом ОУН, в еміграції тяжко бідував, працював чорноробом. Але природні здібності і виняткова працездатність, душа поета дали йому можливість займатися історією і поезією. Він зробив працю «Історія Півдня України» , в якій поєднав родинну пам'ять і науковий погляд на минуле краю.

Його книжка не набула розголосу за життя автора, але на батьківщині її сприйняли як продовження великої справи Миколи Аркаса — просвітника, композитора та історика.

Зараз миколаївці мають вулицю Аркасівську . Це я велика шана українському митцю і патріоту!