Коли вечір опускався на древній Київ, а світло лампад тихо тремтіло у глибині печер Лаври, здавалося, що камінь зберігає відлуння кроків тих, хто колись тут полишив усе земне. Серед них — князь Федір Острозький, наш земляк, який пройшов шлях від світської слави до смиренного чернечого подвигу. Походив він із давнього роду Острозьких, відомого своєю відданістю православ’ю та опікою над храмами. У молоді роки він носив княжі почесті, дбав про землі та людей, але в серці дедалі більше зростав поклик до іншого — до життя в тиші молитви.
Близько 1438 року Федір зрікся княжих почестей, зняв воїнські одежі й прийшов до Києво-Печерської Лаври, де прийняв чернечий постриг і все подальше життя провів у подвигах смирення, посту та безперервної молитви. У келії він шукав не розмов, а тиші, не слави, а тихого служіння Богові . Церква згадує його як того, хто умів зрікатися себе, щоб здобути справжню честь у Бога.
Після його упокоєння Господь прославив Свого угодника знаменнями. Коли відкрили його гроб, тіло виявилося нетлінним — знаком особливої благодаті. Мощі преподобного Федора і нині спочивають у Дальніх печерах Лаври, де паломники з молитвою звертаються до нього за заступництвом. День його пам’яті Церква відзначає 11 серпня.
Для Острога і всієї Волині преподобний Федір — не лише історична постать, а й духовний покровитель. Його приклад навчає: земна слава тьмяніє перед світлом небесної нагороди. Він залишив світ, щоб знайти справжню свободу у Христі, і ця свобода стала для нього дорогою до вічності.
Немає коментарів:
Дописати коментар