Православне Прибужжя

28 СЕРПНЯ - ЗНАЙДЕННЯ МОЩЕЙ ПРЕПОДОБНОГО ІОВА, ІГУМЕНА ПОЧАЇВСЬКОГО

Преподобний Іов (Желізо), ігумен Почаївський, народився близько 1551 р. в с. Угорники на Покутті – сучасна Коломийщина – в сім'ї дрібних шляхтичів Івана й Агафії. При хрещенні отримав ім’я Іван. Визначально вплинуло на юнака високоморальне християнське життя в батьківському домі та досить раннє читання духовних книг. Із дитинства в нього сформувався нахил до подвижницького життя. Так, вже у десятирічному віці прийшов у Преображенський Угорницький монастир послушником, а в дванадцять літ прийняв чернецтво з іменем Іов.

Молодий монах стає аскетом, завжди перебуваючи в молитві, строго постячись та уподібнюючись праведному багатостраждальному Іову.

Згодом, проти своєї волі, але з волі ігумена, Іов удостоївся сану священника. Коли ж йому виповнилося тридцять, приблизно 1581 р., приймає схиму, тобто стає монахом зі ще строгішими правилами, з ім’ям Іоан на честь Предтечі Господнього. Cаме так він називав себе до своєї кончини, однак більше запам’ятався з попереднім іменем.

Преподобний Іов посилив свою ревність до подвижництва і став відомим не лише в Галичині, а й по всій Україні, у Польщі. Дійшли чутки й до князя Костянтина Острозького, який саме збирав сили для зміцнення Православної церкви. За великим його проханням 1584 р. з Угорницької обителі о. Іова переведено в Дубенський Хрестовоздвиженський монастир. Згодом дубенські ченці обрали його ігуменом і в цьому сані преподобний подвизався там близько двадцяти літ.

То був дуже важкий час для українського православ’я: поширювалася Берестейська унія. Преподобний Іов постійно знаходив для себе надійну опору в особі благовірного князя Костянтина, який навіть за межами своїх володінь оберігав православну віру. В Дубні Іов приділяв велику увагу розповсюдженню духовних книг: їх переписуванням займалося духовне братство при монастирі. На початку XVII ст. настає час, коли преподобний вирішив здійснити давній свій намір – усамітнитися. Прибувши до Почаївського монастиря як простий чернець, викопав невеличку печеру, у якій можна було б молитовно спасатися. Проте не усамітнення в тихому місці, а турботне життя судилося йому тут. Із пустельного монастиря він перетворив його в спільножитний.

Ченці, побачивши в преподобному великого подвижника, обрали його своїм ігуменом. Близько пів століття Іов Почаївський керував обителлю. Він зміцнив і згуртував братію та організував справді спільне життя. Посадив навколо великий сад, викопав два ставки та глибоку криницю. Преподобний також займався літературною діяльністю, перекладаючи твори святих отців та укладаючи повчання. Під час його ігуменства в монастирі запрацювала своя друкарня.

У 1649 р. на пожертви благочестивої родини Федора та Єви Домашевських зведено кам’яний собор Пресвятої Трійці.

Твердість характеру Іова поєднувалася зі смиренням і християнською любов’ю. Коли одного разу він застав чоловіка, що крав монастирську пшеницю, то лише нагадав йому про Заповіді й Божий Суд. Злодій, розкаявшись, упав до ніг святому. Він був людиною відомою в окрузі і боявся розголосу, але ігумен зберіг таємницю.

1628 р. отець настоятель брав участь у Помісному соборі в Києві, скликаному Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі Іовом (Борецьким), на якому постановили твердо триматися православної віри.

Від багатоденних стоянь на молитві ноги в о. Іова покривалися виразками, сліди від яких залишаються на його мощах. Одного разу учень святого Досифей побачив, як надзвичайне світло дві години осявало печеру преподобного під час його молитви.

Незважаючи на таку подвижницьку та молитовну працю, Господь благословив Свого угодника столітнім життям. Він передбачив день своєї кончини: 28 жовтня 1651 р., відслуживши Божественну Літургію, подякувавши і попрощавшись із братією, мирно відійшов до Творця.

Через вісім літ Іов з'явився уві сні Митрополитові Київському Діонісію (Балабану) і сказав, що Бог бажає «прославити його кістки». Того дня владика відправився у Почаївський монастир і тут довідався, що й інші люди бачили якесь сяйво над могилою преподобного. Він наказав негайно відкрити труну, в якій лежали мощі святого – нетлінні й благоухаючі. Тоді митрополит із честю переніс їх у храм. Було це 28 серпня 1659 р., тому пам’ять преподобного вшановується: 28 жовтня (день блаженного спочину) та 28 серпня (день знайдення мощей).