Напишу сьогодні про дещо несподіване для себе. Про церкву. Від початку творення ПЦУ ( що я вважаю одним з найбільших наших здобутків в історії новітньої доби) я уважно стежу за особою Митрополита. І те, що я бачу ( за винятком загальноцерковних явлень про насилля, одностатеві стосунки і тд, які я не поділяю) мені подобаються. Є якийсь виразний, відчутний український дух, навіть, наприклад, той факт, що на офіційній сторінці Митрополита не лише про Бога і церкву, але також про Україну, і це усе правильні, глибокі меседжі. Власне кажучи, кожен другий допис про Україну, чи якісь питання, повʼязані з перемогою, цілісністю і незалежністю. Для мене, як для людини, яка сприймає церкву з позиції інтересу України, це дуже важливо. Ба більше, це дуже зворушує, хоч чого, це ж таке дуже природнє, здавалося б. Можливо тому, що за моєї памʼяті ( окрім хіба Гузара) я не пригадую іншого глави церкви в Україні, який би був так заангажований ( в позитивному сенсі) і настільки чітко підкреслював свою українськість, не лише релігійність.
Навіть, якщо суто візуально сприймати - мені подобається ця промовиста українськість, яка простежується, наприклад, у декоруванні священничих риз традиційною вишивкою. Коротше, подумала, що чекаю його Великодньої проповіді, і вона мабуть єдина, яку я цього року хочу чути.
https://www.facebook.com/Ustia.Stefanchuk
Немає коментарів:
Дописати коментар