Гард - точка відліку. Козак.
Слово "козак" уперше зафіксоване у словнику (до Куманського кодексу) кінця 13 ст. У перекладі з тюркської мови означає "сторожа", "вартовий". Вдруге козаки згадуються під 1308 р., але вже не як вартові, а як розбійники. У кримських джерелах 15 ст. згадуються як татарські наймані козаки - вартові, так і козаки - розбійники, які часто наскакували на українські землі. Серед таких небезпечних сусідів у 1492 р. вперше згадуються козаки - християни, які у гирлі Дніпра напали на турецький корабель. А далі - числені напади козаків - слов'ян то на фортецю Очаків, то на турецьких купців та послів тощо. Слово "козак" почало прикладатись то до татар, то до русинів і означало, з одного боку, найманих караванних конвоїрів та вояків прикордонних загонів, а з другого - розбійників, які промишляли грабунками на степовій дорозі. І тих й інших годувало " козацьким хлібом" Поле.
Згодом кількість козаків- християн збільшилася настільки, що вони вже виділилися в окрему соціальну групу, яка впевнено освоювала степові простори порубіжжя, поєднуючи розбійництво з сезоними промислами. Поступово козаки - татари зливаються з руською козацькою масою розчиняються, християнізуючись і асимілюючись, - і щезають.
Козацтво як історичне явище від кінця 13 ст. до першої половини 16 ст. пройшло значний шлях еволюції. Початкова мета козакування - промислове уходництво - під впливом татарської агресії вдступає на другий план, а на перше місце виходить боротьба з набігами. А відтак у народній свідомості формується образ воєвничого козака, захисника християнського світу. Таким чином, зміни у способі життя і в загальному образі степового добичника підштовхнула до об'єднання козацтва у спільноту, яка б сприяла б виживанню людини в умовах постійної небеспеки на українсько - татарському прикордонні.
О.Ковальова Бугогардівська паланка
https://www.facebook.com/groups/459896389543157/user/100043933490154
Немає коментарів:
Дописати коментар