до Предстоятеля УПЦ Блаженнійшого Онуфрія в зв'язку з забороною в служінні протоієрея Андрія Пінчука
Ваше Блаженство, ми, священики та миряни Української Православної Церкви, висловлюємо крайнє занепокоєння та незгоду з забороною в служінні протоієрея Андрія Пінчука. Він був звинувачений в «проведенні зібрання духовенства різних єпархій на території Сарненської єпархії без благословення на то правлячого архієрея, а також неодноразових аналогічних діях на території Київської єпархії». Отець Андрій не був організатором цієї зустрічі, а був запрошений на святкування Дня народження нашого собрата та для дружнього спілкування та відпочинку. Ті з нас, хто був присутнім, відслужили разом подячний молебень за іменинника, як це підриває владу чи авторитет місцевого архієрея?! Так, розуміємо, що оскільки в телеграм-каналі о. Андрія було опубліковано листа кліриків УПЦ, що не бажають більше лишатися в УПЦ, до Патріарха Варфоломія, у декого могли виникти підозри, що то і є зібрання підписантів листа с проханням про створення тимчасового «перехідного» екзархату Константинополю. Але це не так.
Можливо, справжня причина його заборони – в його публіцистичній діяльності, в його неодноразових, іноді жорстких, критичних висловлюваннях на адресу окремих архієреїв, священиків, Синоду та окремих діячів УПЦ. Але всім треба усвідомити, що те, що він пише – не є лише його особисті роздуми. Інформацію з різних єпархій йому передають десятки, якщо не сотні священиків, які не можуть відкрито говорити про проблеми загального церковного життя, життя своїх єпархій, відносин зі своїми архієреями. Більше того, серед співрозмовників о. Андрія, наскільки нам відомо, є навіть окремі архієреї (але нам невідомо, хто особисто, він про це не каже), які теж не можуть відкрито говорити про деякі проблеми церковного життя. Чому? Чому всі ці люди повідомляють йому інформацію такого роду, а не говорять про це самі безпосередньо? Тому що у нас відсутня реальна Соборність, відсутня культура обговорення проблемних питань, не заохочуються подібні дискусії. Вам, як священослужителю, який неодноразово приймав сповіді вірян та священства, добре відомо, що коли, наприклад, в сім’ї існують якісь серйозні проблеми, але вони замовчуються, то колись це призводить до «вибуху», до сварок, крику, істерик, взаємних звинувачень. Проблеми в відносинах обговорюються спокійно та поважно лише в тій сім’ї, де проблеми обговорюються відразу, як вони виникають, а не приховуються. Культура обговорення проблем створюється взаємними зусиллями , заради збереження взаємної поваги, єдності, любові. Багатьох (навіть з нас)бентежить стиль публікацій о. Андрія. Але його жорсткий стиль – це і є наслідки того, що всередині нашої Церкви майже зовсім була відсутня можливість для дискусій на теми гострих питань церковного життя. Ми задавали йому питання: чому саме так? – Тому що інакше ніхто не чує, не бажає чути – відповідає він. І тут ми вимушені з ним погодитися. Так, наприклад, ми звертались до Вас особисто та до Синоду з відкритими листами на теми, що дуже хвилюють нас та наших вірян, але ми не отримували ніякої відповіді. Ми намагались домовитись про зустріч з Вами, щоб мати змогу поспілкуватись з Вами, висловити свої занепокоєння, і це нам теж не вдалося. Нам неодноразово натякали, що справа ієрея – мовчазно робити те, що скажуть єпископи, тому нам немає про що розмовляти з Вами. То скажіть, що нам робити, щоб бути почутими, або отримати відповіді від свого Предстоятеля на запитання, що дуже хвилюють нас? Чи не є це явною ознакою відсутності Соборності в нашій Церкві?
У декого з нас навіть вже почали виникати підозри, чи не пов’язане ігнорування нас та наших запитань з нашою позицією відносно Патриарха Московського Кирила, бо ми є підписантами листа до Східних Патріархів про його засудження, оскільки він не тільки неодноразово прямо благословив загарбницьку та жорстоку війну проти України, проти нас з вами, але й намагається виставити її як війну священну.
Пишемо про це, бо це є приклад того, що відсутність діалогу породжує найгірші підозри та поступово руйнує довіру, навіть до Предстоятеля.
Вам краще за нас відомо, що в Церкві Христовій були святі, що юродствовали і іноді дуже жорстко, публічно викривали навіть єпископів. Згадаємо випадок, коли святий юродивий дав прилюдно ляпаса святителю Тихону Задонському. Що було б з духовним життям кожного з нас, якщо б ми не приймали ніякої критики на свою адресу, або приймали лише те, що нам скажуть поважно та лагідно? Для християнина, для єпископа, а тим більше для Предстоятеля, терпіти жорстку, та навіть несправедливу критику – неприємно, іноді боляче, але - до ще більшої честі, більше того, це - духовна необхідність. Один добрий архієрей УПЦ колись сказав іншому архієрею: «Ви знаєте, владико, чому ми, єпископи, в більшості хворіємо на цукровий діабет? Тому що нам батюшки постійно мед у вуха ллють». Саме тому критика – духовна необхідність. Згадаймо, що колись Господь, щоб вразумити Свого служителя, пророка Валаама, використав вуста ослиці! А ієреї Божі – краще за ослицю.
Просимо Вас відмініти заборону о. Андрія, це буде і вірно і великодушно. Вірно, тому що плоди цієї заборони вже очевидні – ця новина підняла цілу інформаційну хвилю, з новими закликами до повної заборони діяльності УПЦ. В суспільстві це було сприйнято, як гоніння на священика, який висловлює проукраїнську, патріотичну позицію. Ми сподіваємось, що це насправді не так. Ця заборона послужила ще більшій спокусі, не тільки серед нецерковних, або малоцерковних людей, але й серед церковних. Ось один із відгуків вірян УПЦ: «Запрет в служении о. Андрея Пинчука - это «запрет» для всех священнослужителей и «отлучение» от причастия всех мирян нашей Церкви, кто считает, что в настоящих исторических условиях совершенное отделение УПЦ от МП крайне необходимо (без чего свободы страны не бывает). То есть всех тех, кто борется за духовную свободу Церкви и кто полагает свои души за независимость Украины». Просимо про це Вас, а не митрополита Іринея, бо він в указі про заборону ясно дав зрозуміти, що ініциатива виходить від Вас.
Відверто скажемо Вам, що ходять чутки, що заборона о. Андрія – це лише початок, що нібито готується заборона ще декого з нас. Якщо це правда, це нас не лякає і ніяк не змінить наших переконань, ми і далі будемо вести відкриту дискусію. Ми впевнені, що все те, що відбувається сьогодні з УПЦ – вразумління від Бога, Його намагання зцілити та виправити нас. І це зцілення повинно початися відновленням Соборності в Церкві. Хочемо нагадати Вам, що колись Ви виступили проти авторитаризму митрополита Філарета (Денисенко), який тиснув на учасників Собору, намагаючись отримати автокефалію для УПЦ, а потім покарав тих архієреїв, які відкрито висловили свою незгоду після Собору. Але у нас склалось таке враження, що сьогодні Ви фактично одноосібно приймаєте рішення стосовно подальшої долі УПЦ, не радячись ні з ким. Схоже, що сьогодняшній невизначений статус УПЦ (подібний до статусу РПЦЗ часів СРСР) – це Ваш особистий проект. Розуміння цього прийшло вже тільки через деякий час після травневого Собору УПЦ. Як Ви вважаєте, якщо б всі ті, хто тоді виступав з вимогою повного відокремлення від РПЦ, на Соборі ясно розуміли, що термін перебування УПЦ в канонічно невизначеному статусі (в якому УПЦ опинилась після внесення правок в Статут, бо класичне канонічне право не передбачає нічого, окрім екзархату, автономії та автокефалії) та розірвання адміністративних (а не канонічних) зв’язків з РПЦ, може бути невизначено довгим і що цей термін будете визначати лише Ви, чи не викликало б це палкої дискусії? Чи всі тоді ясно усвідомлювали, в якому фактичному статусі опиниться УПЦ після голосування? Чи м’який авторитаризм набагато краще за жорсткий? Благаємо, не повторюйте помилок митрополита Філарета, тим більше в такий час. Немає волі Божої ані на те, щоб ієреї були непідконтрольні та непідзвітні своїм парафіянам, та не прислуховувались до них, ані на те, щоб єпископи були нікому непідконтрольні та не прислуховувались до священиків та вірян.
Вважайте що ми - неформальне Братство, яке відстоює відродження Соборності в УПЦ.
З повагою до Вас. Хотіли б написати, що і з синовнею любов’ю, але важко писати про любов, коли відсутнє елементарне спілкування: так, ми ще любимо, але чи ще люблять та чи ще цінують нас? Сподіваємось на зустріч та розмову з Вами.
Автор звернення - о. Серафім Панкратов.»
Підписати можна тут:
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=219661207484825&id=100083228414144
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001981718431
Немає коментарів:
Дописати коментар