Усі святі – „вірою перемагали царства, … були хоробрі на війні, обертали в розтіч полки чужоземців” (Євр. 11: 33-34)
Сьогоднішнє апостольське читання вельми однозначно вияснює нам суть святості і тим більше спонукає усвідомлювати святість обов’язку захисту Вітчизни.
Водночас нинішнє свято всіх святих нагадує нам, що ми ніколи не можемо осягнути правди про святість конкретної особи і тим паче нам не вдасться вирахувати число праведників. Однак усіх святих єднають перемоги. Насамперед перемоги над власними пристрастями, а часто і зовнішній вияв перемоги супроводжує святих, як, наприклад і благовірного гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного.
Святість також не означає безпомильність, бо святості досягають люди, котрі не раз впадали у гріх і мали сміливість після кожного падіння взивати до Господа про порятунок, вибиралися із баговиння гріха на тверду основу, із мороку диявольського на Світло Христове, із надмірного дбання про земне та світське кардинально змінювали своє життя, присвячуючи свої сили, таланти служінню Богові і Божому людові.
Знаменно, що сьогодні цьогоріч у цей час війни ми відзначаємо неділю всіх святих у день пам’яті святителя Луки Кримського – хірурга, що став монахом, був свячений на архієрея в не зовсім канонічний спосіб одним архієреєм в умовах атеїстичної пропаганди. Він сповняв своє подвійне покликання в умовах війни, терору, показового безбожництва, звершуючи і молитовне, пастирське служіння і. здавалось би, протиканонічне служіння спасінню людського тіла, ріжучи його, як хірург. Саме святість життя дозволяє кидати виклик начебто правилам, начебто звичаям, начебто стандартам. І це завжди супроводжується перешкодами від сучасників, які в силу заздрости, чи показового святенництва, чи мнимої влади своїми безглуздими перешкодами завжди тільки вишліфовують той діамант душі святої людини, сяйво котрої зростає завжди з часом, після відходу додому Отця Небесного.
Нині також 30-річчя відходу у вічність першого Патріярха Київського і всієї України Святішого Мстислава, котрий в умовах воєнного лихоліття також кардинально здавалось би змінив світське служіння народу, як політик на служіння народу Божому, як пастир. Він, як політик пророче заявив у Польському Сеймі про неприпустимість ігнорування громадян іншої національності та іншої релігії в час масового руйнування українських православних храмів Холмщини у 1938 р., бо це призведе до розпаду поділеної держави. Політики більшості сміялися, як свідчить стенограма. Але через рік Польщу поділили німецькі нацисти з московськими більшовиками у 1939 р.
Нині наші сусіди поляки вивчили уроки історії і помудріли. Чи помудріємо ми, ігноруючи факти своєї історії, залишаючись байдужими щодо усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків війни з московітами, що завжди починається з обманної ідеології?
Прикро, наприклад, бачити, як наступники Патріярха Мстислава, користаючись плодами його трудів, показуючи світлини його усипальниці з написами двома мовами – Патріярх Мстислав – сором’язливо описують тільки про владику. Нинішнє апостольське читання знову нас закликає – „маючи навколо себе таку велику хмару свідків, скиньмо всякий тягар і гріх, що обплутує нас, та й біжім із терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника і Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не зверставши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого (Євр. 12: 1-2)
Отож наслідуймо віру святих, віру праведників, віру героїв наших та подвижників роду, народу, Церкви і держави, то й здобудемо перемогу силою Переможця смерти і тління Єдиного Спасителя Христа Ісуса! Амінь.
+ Борис, благодаттю Божою єпископ Херсонський і Каховський, керуючий Таврійською єпархією, бригадний капелан
https://www.facebook.com/mich.busk
Немає коментарів:
Дописати коментар