Цього року виповнюється 248 років з моменту ліквідації Запорозької Січі.
У квітні 1775 року Г. Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проєктом ліквідації Запорозької Січі. Розпусна імператриця Катерина ІІ повністю підтримала свого фаворита. На початку червня 1775 року 100 тисячна царська армія на чолі з генералом П. Текелієм, що поверталися з турецького фронту, та корпус генерала Федора Чорби, що був викликаний для цього з придушення повстання О. Пугачова, по-зрадницьки оточили Запорозьку Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків, лише 1,5-2 тисячі. Більшість запорожців ще не встигла повернутися з турецьких походів, де вони воювали за імперію, або перебувала на промислах. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати братньої християнської крові та добровільно склала зброю, але молоді козаки виступили проти цього й вже готувалися вийти на смертельний двобій, але їх умовив священник не брати гріха вбивства православних. 16 червня 1775 року російськими військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. Російськими військами було сплюндровано навіть козацьке кладовище розриті могили та розбиті кам’яні хрести.
Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали імперії вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську росію в ньому не було ні слова.
Кошовий отамана Петро Іванович Калнишевський по рішенню московського суду на 25 років було заслано до Соловецького монастиря, де він помер на 113 році життя у 1803 році. Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати поміщикам, а козаків покріпачувати. Але зі знищенням Нової Січі історія козацтва не скінчилася. Близько 5 тисяч запорожців переселилися на підвладну Туреччині територію в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ яка проіснувала до 1828 року. В 1787 було утворено Чорноморське козацьке військо з колишніх запорожців під час російсько-турецької війни в 1792-93 рр. велика частина війська була переселена на Північний Кавказ, де проіснували під своєю назвою до 1860 року, коли чорноморці з'єдналося із західною частиною Лінійного війська (6 бригад, колишніх донських козаків також переселених на Кубань в кінці 18 століття) і було перейменовано в Кубанське козацьке військо. Частина запорожців залишилася жити на колишніх теренах Запорізької Січі. Але знищення Січі цього було мало імператриці в таємному посланні Потьомкіна Катерина ІІ вимагали: «Полностью обрусеть мароросийский край витравить из его жителей все воспоминания об Гетьманщине и казаках». Але це негідній цариці зробити не вдалося.
Пам'ять про славетних запорожців, захисників рідної землі, жила, живе і буде жити в серцях усіх українців!
Немає коментарів:
Дописати коментар