28 травня святителя Ісайї, єпископа Ростовського, Києво-Печерського чудотворця.
Народився цей блаженний Ісая в Київської Русі, у володіннях київських, від благородних і христолюбних батьків. З юних же літ Христа полюбив і світські насолоди покинув, прийшов у монастир Печерський до преподобного Феодосія, бажаючи стати чорноризцем. Прозрівши духом, що має він трудолюбним робітником у подвижницькому житті стати, преподобний Феодосій поклав на нього чернечий образ. Він же, чесноти здобуваючи і труди до трудів докладаючи, такі випробування терпів, що всі дивувалися його суворому життю і любов’ю горіли до нього. Був-бо лагідний, смиренний, слухняний, незапопадливий, братолюбний. У тілі він ангельське життя являв, стриманістю і терпінням великим всі пристрасті й бажання тілесні в собі забивав. Чотирьох чеснот — мудрості, правди, мужності і цноти — красою прикрашений, наче чотирикінною колісницею до Вишнього Єрусалиму поспішав, виявляючи, що він — небесний громадянин. Про його ж чесноти відомо стало всім — «не може бо місто, що стоїть на вершині гори, сховатися».
Через те і благовірний князь Ізяслав Ярославович, почувши про богоугодне життя його, просив преподобного Феодосія, щоб благословив його прийняти ігуменство в монастирі святого великомученика Димитрія: вже-бо преподобний Варлам, який перед тим ігуменом був, життя тимчасового кінець прийняв.
Преподобний Феодосій до прохання благовірного князя схилився і, благословивши, послав блаженного цього Ісаю на ігуменство в монастир той. Блаженний не хотів не послухати преподобного — йому ж усі бажання свої довіривши, начальства сан прийняв. І став добродосвідченим наставником для братів і добрим пастирем, який вручене собі стадо добре пас. Хоч і змінився трохи саном, але не змінив своєї уваги і трудів, а завжди, ум спрямувавши до Бога, звичному смиренню і праці тілесній віддавався. Хотівши братам користь дати — сам першим на послуху опинявся, і що іншим велів — сам швидше робив, подаючи приклад усім, аби всіх на гору чеснот возвести, бо не стільки слова, як діла учителя учні зазвичай наслідують.
Бачив благовірний князь Ізяслав, що такого святого мужа у своєму монастирі здобув, вельми радів і преподобному Феодосію за нього дякував.
Але Бог всесильний, що незбагненно все влаштовує, хотівши більше прославити угодника свого (як же і той Творця свого прославляв ділами добрими), вшанував його саном святительства: відійшов-бо до Господа блаженний Леонтій Чудотворець, єпископ Ростовський, і цей преподобний ігумен Ісая, судом Божим і вибором усіх, поставлений був єпископом Ростовським.
Прийнявши такий на себе сан, прийшов на свій престол у Богом бережений град Ростов і побачив там диких своїх овечок — людей, кажу, новохрещених, недобре утверджених у вірі, — здригався серцем, думав, як відповідь за них давати в день Суду Начальникові пастирів Ісусові. Тому взявся пильно за пастирські труди, навчаючи і просячи христоіменне стадо утверджуватися у вірі і в житті Христу наслідувати. «Ви-бо, — казав, — у Христа хрестилися, у Христа одягнулися. Через те у всьому належить вам наслідувати Христа й учення Його, щоб ім’я Христове християни прославляли й не ображали».
Обходив же й інші гради і села в землях Ростовській і Суздальській, ревністю за благочестям розпалюваний. І якщо десь знаходив ідолів і капища, руйнував їх і вогню передавав. Людей же учив і наказував вірити православне у Святу єдину Трійцю. Тоді тих, що приймали віру, хрестив в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, а тих, що не хотіли вірити, чудами і знаменнями багатьма дивував, щоб і їх на віру навернути. І так, благодаттю Божою, у скорім часі всіх привів до Христа.
Був же вельми милостивий до убогих, сиріт і вдів, голодних годував, печальних утішав, бідним був помічником і заступником, як Йов — «око сліпим і нога кульгавим». Всі раділи через нього і всюди прославляли Бога, що дарував їм такого отця, учителя і наставника краю того.
У роки ж благочестиві держави благовірного князя київського Всеволода Ярославовича благоволив Бог зробити освячення подібній небу Печерській церкві, однак преосвященний Іоан, митрополит Київський, великою печаллю одержимий був: надійшов час освячення, а він не встиг зібрати на співслужіння боголюбивих єпископів, через те що на далекій відстані перебували їхні престоли. Тоді, як же й іншим єпископам, сповістили час освячення Богом послані юнаки — ангели святі, які й збирали їх на освячення те, за образом апостолів, зібраних на поховання Пресвятої Богородиці. Також і перед преподобним єпископом Ісаєю, коли він був на престолі своєму в Ростові, стали в юначій подобі божественні ангели і, те ж сповістивши, взяли, наче на хмару, преподобного — й опинився він разом з іншими архієреями в чині освячення.
Цю річ предивну сам про себе відкрив преподобний отець наш Ісая, з вдячністю розповідав як преосвященному митрополитові у богоспасенному граді Києві, також і тоді, коли після освячення небу подібної Печерської церкви повертався на свій престол і весь клір церковний і набожні люди вийшли з радістю із міста Ростова назустріч йому.
Після того рік один на престолі своєму перебував і добре стадо Христове випас, багато невірних до Бога навернув, багато церков підняв і багато чуд зробив і в доброму сповіданні життя тимчасове закінчив у рік від сотворіння світу 6598-й, від Різдва ж Христового 1090-й, місяця травня в 15-й день.
І так, як перше взяли його святі ангели до церкви, на небо подібної, на якийсь час, — тепер вони перенесли душу в самі небеса на вічність, куди й ми нехай будемо перенесені молитвами преподобного отця нашого Ісаї, клопотанням Пречистої Богоматері, благодаттю ж самого Творця Неба, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Святитель Дмитро Туптало.
Житія святих, Том IX, травень.
"Історія Української Церкви. Події. Факти. Особистості."
Немає коментарів:
Дописати коментар