Православне Прибужжя

Вірність чи невірність Фоми?

Внаслідок християнізації ми отримали в мові стійкі фразеологічні звороти зі Святого Письма – невірний Хома; не побачу – не повірю.

Проте чи справді євангельська історія апостола Фоми говорить про віру чи невіру в Господа, чи, радше, про довіру до проповідника? Фома сумнівається у свідченні інших апостолів, підважує їх авторитет, справжність їх слова, по суті не визнає їх апостолами в автентичному сенсі слова – як ті, що послані. Цей феномен, чи, радше, явище недовіри вже було пояснене Христом у проповіді – немає пророка у своїй вітчизні (Мт. 13:57; Мр. 6:4; Лк. 4:24; Ін. 4:44).

Отож, в українському релігійному середовищі сьогодення також немає нічого нового. Є просто невірність Фоми, як підваження духовного авторитету у своєму народі. Недарма, видно, зайшлі проповідники в історії сучасної незалежності держави неодноразово здобували послідовників чи навіть сліпих подвижників і то ціною знеславлення місцевих релігійних діячів та практик. Напевне тому псевдоправославним представникам єресі русміра охочіше вірять, ніж проповіді Євангелія та богослужіння рідною мовою. Чи не поведінці невірного Фоми уподібнюються релігійні діячі московського патріархату, та й почесний патріарх, виставляючи претензії до нетакого томосу, нетакої автокефалії, нетаких хіротоній?

А що ж ми бачимо в євангельській історії, яку реакцію на ті міжлюдські суперечки, змагання, сумніви?

Христос воскрес і проходить крізь замкнені двері, приносячи мир!

То Ісус є діячем, Творцем справедливості і миру, Переможцем смерті і тління, Відкривачем очей і розуміння! А люди, навіть учні, навіть апостоли здатні тільки на взаємну недовіру, підозру, повторення історії, смакування новин, претензії – Ти хіба тут один не знаєш, що діється? (Лк. 24:18)

Апостол Фома не був першим, хто не повірив новині про воскресіння, не повірив чуду із чудес. Євангелист Марко згадує, що не повірили Марії Магдалині (Мр. 16:11), двом іншим (Мр. 16:13). Реакція Ісуса на недовірство посланцям, свідкам воскресіння – докір за недовірство і твердосердя (Мр. 16:14).

Чи не твердосердя супроводжує прихильників московства? Та ще й яке твердосердя, яке навіть не розмякшує жах війни?

Блаженні, що не бачили і увірували! (Ін. 20:29)

Ці слова обнадіювання вельми приємні для віруючих і не тільки у сфері релігійній, церковній, але й у сфері творчості, в національній сфері, у кожній ділянці співтворення із Творцем.

Віра в правдивість діянь і успіх старань спонукала до третього відродження УАПЦ у 1989 р., коли ще ніби міцно тримався колос на глиняних ногах – радянський монстр: тюрма народів. Ця віра рівно через два роки втілилась у незалежність України без крові. Але ми, як народ, залишалися невдячними – кинулися в обійми названого брата – тирана – церковної москви. Ми смиренно впустили тих вовків в овечих шкурах в історичні святині, але, найгірше, впустили у свої голови і серця, засмітивши віру обрядовірством, підмінивши Церкву політиканством, імперіалізмом, духовну свободу – рабством. Проте віра у перемогу спонукала нас до опору окупації, як держави, так і церкви. Гіркі плоди негідників спонукали до прозріння і увірування у допомогу Бога. Скільки свідчень ми нині можемо згадати тільки за останню фазу цієї багаторічної війни – свідчень дії Воскреслого у Своєму народі, коли вітер відносив десантників чужинців то в море, то за кордон нашої держави; коли смертоносні снаряди не розривалися, влучаючи в авто; коли транспорт вночі проїжджав поміж міни; коли снаряд зупиняв Христос на хресті, пожертвувавши Своєю рукою; коли хрест Христа натільний зупиняв кулю і рятував життя захиснику.

Отож і надалі зберігаймо цю живу віру у Слово Боже, і Бог миру, Переможець усякої неправди обдарує нас справжньою перемогою і миром! Амінь.

https://www.facebook.com/mich.busk