На Новий рік в садочку хтось пригостив мандаринкою. Не з'їла. Принесла заховала, то для тата, я йому подарую коли він повернеться. За місяць мандаринка зіпсувалась. Згнила і потекла. Довго плакала, бо то ж для тата був дарунок...
Дітям найважче. Незрозуміле слово полон, яке ні про що їм в такому віці не каже. Щоб не казав. Як би не пояснював намагаючись завуалювати страшну реальність, щоби не травмувати їхню таку крихку психіку... Все одно на маленькі оченята накотяться сльозки і вона скаже. Мама, ну коли вже він повернеться? Я вже хочу щоби він був поруч. Я вже хочу його обіймати і цілувати. Я дуже скучила...
Зробили "Татову коробочку" куди вона складае усі свої поробочки і даруночки для нього, а в морозилці тепер смаколики в окремому кульочку. Для нього найдорожчого, щоби не зіпсувались...
Вона так сильно за ним сумуе. Я намагаюся зробити все аби полегшити її біль. Завалюю її іграшками, воджу в ті ігроленди, щосекунди її обіймаю і кажу як сильно я її люблю, і як вона мені потрібна. Але настае вечір я вкладаю її спатки і знаю, що зараз вона мені це скаже... Мама, ну коли вже тато повернеться? І в її оченятках забринить сльозка...
Перед сном в нас година татка. Я розказую їй різні історії про нього. Обов'язково веселі, щоби підняти їй настрій. Сміемся. Згадуем, як ми жили до війни, яка в нас була щаслива родина. Обов'язково потім мріем про то, як татусик повернеться, ми його вилікуем, обов'язково все буде добре і поїдем кудись на відпочинок. Кудись далеко далеко де не буде повітряних тривог і вибухів. Буде сонце. Тепле море і м'ягенький пісочок... Буде щастя. Обійми і ми будем найщасливішими у світі. Своею любов'ю ми вилікуем усі його рани і зранену душу...
А потім... Потім ми завжди будемо разом і ніколи більше не розлучимось. Ніколи і нікуди більше його не відпустим. Вона засинае з посмішкою на обличчі... Їй вже не боляче. Боляче мені. За нас за всіх. Рідний мій...😥
#полон
#дочекаемось
https://www.facebook.com/profile.php?id=100005609355445
Немає коментарів:
Дописати коментар