Православне Прибужжя

В‘ячеслав Чорновіл у Миколаєві запам’ятався багатьом. 

Його не пускали до обласних бібліотек і палаців культури, не зустрічали як лідера нації та народного провідника, обходили увагою його статус народного депутата й голови однієї з найбільших партій держави. 

Ми з татом були на зустрічі з ним двічі: 1994 і 1998 року. Перший раз - у міській бібліотеці-філії, другий - в крайовій організації НРУ. Яблукам не було, де впасти! Про це - в публіцистиці батька, яку давно пора зібрати в єдине вибране. У спогадах інших, хто ще тримає перо.

Що запам’яталося? Байдужість місцевих, неуважність та зневага до морального авторитету нації, водночас - підвищені заходи безпеки (аби не зробили чогось неприйнятного для влади). М’який і впевнений голос, чітка побудова виступів, фактологічна точність і вміння тримати увагу аудиторії, стратегічне мислення, - все це захоплювало і підкорювало. Справді, це було потужно!

Вже по загибелі Миколаїв віддячив В’ячеславу Чорноволу першим в Україні пам’ятником на розі Малої Морської та Нікольської, погруддям на фасаді крайової організації на Великій Морській, 45, конкурсом публіцистики, а також меморіальною дошкою на Снігурівському будинку культури. На День Соборності в Миколаєві - ланцюг єднання від пам’ятника Тарасу Шевченку до погруддя В’ячеславу Чорноволу. Вже потім, по смерті, розбивали дошки, псували зображення, малювали фарбою, але не це головне, - Миколаїв зробив висновки після років замовчування його постаті та своєї бездарної підтримки як не старих комуністів, так синіх адептів «русского міра». 

Не забуваємо і сьогодні світлого провідника нації - мудрого, вірного Україні сина В’ячеслава Чорновола. Миколаїв - місто-герой.

СВІТЛО ВЕРШИН 

          Пам'яті В.Чорновола

Я на першому з’їзді Руху

Мов побачив розпластане зло.

А колеги побігли щодуху

За посадами. Їм повезло.

Не одному такому поету

За словесну трибунну вендету

Дуже добре дали під аршин:

Від центрального комітету

До бюджетного комітету,

І прославились на планету

Табунами халявних машин.

Усміхалися кривоусті,

Безголосі ревли до звізд.

І поділені стали у Хусті:

Став стозвіздим карпатський з’їзд.

І з’явилася правда гола,

Що не треба її, лиш бренд...

Не оплакуйте Чорновола:

Не робіть із мерців легенд.

Ніби створюють під комету

Вічне небо, а ждуть її...

Але вигнали з комітету

Чорновола таки свої.

Отаманщина загуляла

Під парламентський кулуар.

Але першою так і не стала

Та звізда, що злетіла до хмар.

Крутиш мати – пішов в дипломати,

В демократи гребе сексот...

Але й нині посміли зламати

Ми неправду, бо ми - народ!

Ті, які на трибуни влізли,

Поділили і місяць, і звізди, 

Але й це нам дано було...

Наче видко: Дніпро – не Вісла,

І сто партій поділять крісла,

І заплачуть: не повезло.

Не трибуни – церковні клироси

У Верховній Раді тепер.

Але діти давно вже виросли

І свободи дух ще не вмер.

Страху піт із лиця утерши,

Козаками стає дітвора.

Так колись піднімалися перші,

Як піднятись прийшла пора.

Тільки десь погубились поети

На розпуттях великих доріг.

Златоусти ідуть в комітети,

А літкритики ділять бюджети,

І країні вже не до книг.

Але знову встають із туману

Ті, найперші, здолавши страх.

І свобода іде з Майдану

На вітрах, на семи вітрах.

Українці – красива нація,

Нам чужа затрапезна стагнація,

Рве до бою великий дух,

Оживає великий рух...

І мальована асигнація

Не замаже утрат і скрух.

Наші діти від ранньої рані

Доростуть іще до зими, 

А не ті, що були на Майдані

Після ордена від Кучми...

Дмитро Кремінь, 2006.

https://www.facebook.com/taras.kremin