Православне Прибужжя

Преподобна Марія Єгипетська

5-а Неділя Великого Посту.

У низці тріумфальних, сповнених надії тижнів Великого Посту ми сьогодні згадуємо святу Марію Єгипетську. Чому Церква включила її образ у ці тижні? Чи не тому, що в ній ми бачимо торжество Божої сили і торжество воістину у відповідь людської любові? Або, можливо, ми бачимо торжество людського відчайдушного благання про допомогу та перемогу, яка дається Богом, Його любов'ю, Його силою та міццю.

   Про святу Марію Єгипетську можна сказати коротко: вона була жителька Олександрії, жінка поганого життя, ганьба своїх співгромадян, спокуса, смерть. Якогось дня їй захотілося вклонитися живоносному Хресту Господньому, частка якого знаходилася в одному з храмів. І не думаючи про свою гріховність, не думаючи про те, що за її життя вона нічого спільного не має з тим Богом чистоти і любові, Якому вона хотіла вклонитися, вона сміливо захотіла увійти до храму. Але якась сила зупинила її; щоразу, коли вона наближалася до воріт, вона була відкинута. І вона жахнулася, і вона звернулася до Матері Божої за допомогою і за милосердям – і була допущена до храму. Але з храму вона вже не повернулася до колишнього ганебного життя; вона пішла в пустелю і там провела, в невимовному подвигу, в абсолютній самоті, все своє життя до смерті; життя, яке не було життям безтілесної істоти,

але було воістину життям втіленого духу, що ожив покаянням і благодаттю.

Чого ми можемо навчитися цього життя? Марія Єгипетська була блудниця; але блуд не полягає тільки в тілесному гріху, у зневажанні своєї тілесності та особистості іншої людини. Блуд полягає в тому, що людина помиляється; він полягає в тому, що цілісність людської любові подрібнюється, дрібніє і людина вже нездатна всією душею, всім серцем, усією думкою, всім тілом, усією істотою своєю любити одну людину і єдиного Бога... Блуд, у широкому сенсі, який йому надає Священне Писання, це ідолопоклонницька прихильність до видимого світу. Ми засліплені тим, що бачимо, ми не бачимо невидимого, тому що нашу увагу, наш погляд прикладено лише до того, що бачимо і що відчутно. Блуд полягає в тому, щоб віддати своє серце не тому, що гідне любові; блуд полягає в тому, що свою волю, замість того, щоб її направити до єдиного на потребу, до чистої, святої любові до людини, до людей, до Бога, ми розпорошуємо так, що вона спрямована анархічно, на всі боки, так, що вона служить усім ідолам, усім бажанням, усім поривам. Хіба не всі ми заражені цією хворобою розпусти? Хіба ми цілісні серцем, не розділені розумом? Хіба наша воля не вагається?..

І ось ми можемо собі уявити себе в образі цієї жінки. Все життя наше подібне до її життя; і, як вона, ми часом хочемо вклонитись Живому Богу, хочемо пробитися до Його життєдайної присутності – і як часто ми цього не можемо зробити! Як часто ми хотіли б молитися, але молитви немає; ми хотіли б любити – але серце кам'яне; хотіли б зібрати наші думки – а думки розбігаються, розпливаються; хотіли б усією своєю волею почати нове життя, але немає цієї волі – вона розклалася на якісь складові, бажання, мрії, тугу – а міцності в ній немає... Як часто ми подібні до морських хвиль, які ударяються об скелі, підіймаються і знову падають у лоно морське, нічого не досягнувши. Нечасто, рідко, одначе, ми зупиняємо, на цьому свою увагу. Миттєвостями ми тужимо, часом болить у нас серце, інколи ми думаємо: Невже мені закритий шлях до Бога? Але потім ми заспокоюємось, забуваємо, нас

засмоктує болото... Не так сталося з Марією Єгипетською : її охопив жах, і вона

кинулася за допомогою, за милістю, за порятунком...

Нам теж треба навчитися цього: ніколи не втішатися тим, що не пробитися до Бога, не підійти до Нього. Нам треба навчитися такою тугою про Нього тужити, так до Нього пробиватися, щоб, нарешті, сила Божа і Божа милість відповіли на наш поклик і на наш розпач, сповнений незбагненної надії... Але коли з нами це трапляється, ми тільки радіємо, ми йдемо втішні, ми не думаємо, що нам дано було те, чого ніякими силами ми не можемо досягти самі. Марія Єгипетська це зрозуміла, Марія Єгипетська все життя перетворила на подяку Богові. Вона зрозуміла, що, отримавши те, що їй було дано, вже не можна жити, як вона жила, нині можна жити лише радісною та скорботною подякою. Від усього вона пішла, що було їй спокусою, що тримало її в полоні, і прожила яке чудесне життя...

Нам не під силу підняти такий подвиг, але кожен із нас може зробити те, що йому під силу. І ми повинні пам'ятати, як Апостол Павло говорить, що все нам можливе в Iсусi Христi, Який нас змiцнює, що сила Божа в немочі здійснюється. Але не в тій лінивій, безплідній немочі, якою ми страждаємо, яка нас замучує і губить, а в іншій немочі – богоприйнятній, у тій гнучкості та слабкості, яка народжується в людині від свідомості, що їй не досягти того, про що вона мріє, єдиного , до чого вона прагне, самотужки, але що силою Божою вона цього може досягти. І тоді Господня сила нашу неміч наповнює, як вітер наповнює тендітне, слабке вітрило, яке, однак, може привести до пристані корабель... Це – богоприйнятна неміч, яка полягає в тому, щоб уже на себе не сподіватися і віддати себе слухняно та лагідно , в руку Божу,

У цьому ряді євангельських читань, переможних тижнів надії, які нас залучають зараз нас до страсних днів, коли вже буде час не віри, не надії, але час споглядання Божественної любові, – як має — як має нас зміцнювати свята Марія своїм образом,

своїм прикладом! Амінь.

   митрополит Антоній Сурожський