ЗАХИСНИКИ СОБОРНОСТІ.
Цінними є документальні факти, котрі проливають світло на героїчні і, разом з тим, трагічні сторінки історії півдня України і зокрема нинішньої Миколаївщини.
Відразу після лютневої революції 1917 року в Миколаєві утворилась Рада об'єднаних українських організацій, активна діяльність якої спричинила рішення Миколаївської ради робітничих та військових депутатів про підтримку Центральної Ради та 3-го Універсалу, проголошеного в листопаді 1917 року.
Українська адміністрація в містах Херсоні та Миколаєві потребувала військової сили, спершись на яку можна було б утримувати владу в умовах жорсткої політичної боротьби. Власних українських військових частин ні Херсон, ні Миколаїв ще не мали. Створена у Херсоні 18 травня 1917 року Українська Військова Громада мала переважно просвітницький, ніж військовий характер.
У той самий період (липень-вересень 1917 року) в Одесі з прибулих вояків-українців починають організовуватись відділи, що приймають назву "козацьких" або "гайдамацьких".
Формування цього – першого за назвою і фактом своєї появи – гайдамацького куреня проводив сотник Василь Сахно-Устимович. Основу куреня складали вояки Південно-Західного та Румунського фронтів, що перебували в Одесі на лікуванні. Невдовзі в Херсоні був сформований Херсонський гайдамацький полк Одеської гайдамацької дивізії. Полк квартирувався в будинку 2-ї Чоловічої гімназії (нині військова частина на вул. Пестеля,
Генерал Березовський закликав до м. Одеси війська Антанти, заявивши, що він переходить на бік Добровольчої армії генерала Антона Денікіна.
Українські військові командири допускали, що м. Одеса може бути остаточно зайняте військами Антанти і білогвардійцями. Іван Луценко та його начальник штабу військовий старшина Всеволод Змієнко 7.12.1918 р. виголосили генералу Березовському ультиматум про негайну передачу м. Одеси військам Директорії.
Оскільки вимога ультиматуму не була виконана, 11.12.1918 частини Директорії почали наступ на місто й досить швидко відтіснили добровольчі загони до одеського порту. Там їм довелося завантажитись на транспортний пароплав "Саратов" і вийти в одеський рейд.
У м. Одесі було встановлено владу УНР .
Першим командиром Одеської дивізії було призначено полковника Мазуренка. Начальником штабу дивізії став корінний одесит, фронтовик, кавалер декількох орденів Всеволод Змієнко.
Новий 3-й Херсонський корпус у складі Дієвої Армії УНР складався з 5-ї дивізії, до якої належали 1-й, 2-й Одеські та Слобідські полки, до 6-ї – 1-й Січовий Єлисаветградський, 2-й Січовий та Миколаївські полки.
Окрім Миколаївського полку були також сформовані 5-ий Кінбурнський кінний полк; VІ-а піхотна дивізія (дислокована у м. Миколаєві, командир дивізії - генеральний хорунжий Купчинський, начальник Штабу - військовий старшина Крем'янецький); 20-й Дніпровський піхотний полк (м. Вознесенськ, командир полку - полковник Удовиченко)...
Попри проголошення акту злуки УНР (Української Народної Республіки) і ЗУНР ( Західно -Української Народної Республіки) та соборності всіх українських земель, потрібно було військовою силою підкріпити проголошені акти.
Розпочалася довга кількарічна виснажлива боротьба молодої Української держави за своє право на існування.
Боротьба тривала на всій території України з кількома ворогами одразу. На півночі і сході - з Радянською Росією, на півдні та південному сході - з Добровольчою армією Денікіна, на заході - з польськими військами.
У війні проти більшовицької Росії на українському боці брали участь і наші земляки.
Так, наприклад, представлений в лавах армії УНР син відомого миколаївця, українського подвижника і організатора «Просвіти» у м. Миколаєві М.Аркаса, був активним учасником національно-визвольних змагань.
З 4 липня 1917 року М. Аркас молодший — командир 7-го ординарського ескадрону, який у грудні 1917 року був українізований, і у складі Запорізької бригади військ Центральної Ради брав участь у боях під Києвом проти більшовиків.
З 1 березня 1918 року сотня несла варту біля найважливіших установ Києва. Короткий час Микола Аркас був військовим комендантом Києва. З 19 серпня 1919 року — командир 2-го кінного полку імені Максима Залізняка. Дієвої армії УНР.
Цей полк, який перебував у стадії формування і налічував у складі 70 вершників, 55 піших, три кулемети і 211 вчорашніх махновців (без коней, зброї та чобіт), кинули на станцію Перехрестівка, що на сучасній Кіровоградщині. Перед фронтом його полку на станції Затишшя опинився денікінський сьомий драгунський Новоросійський полк. До полковника Аркаса почали скаржитися селяни: денікінські драгуни реквізують у них вози у період жнив. Микола Аркас розділив свій недосформований полк навпіл — по 45 бійців — і наказав їм виступити проти флангів денікінців. Сам із десятком штабних старшин захопив батарею білогвардійців і наказав денікінцям скласти зброю, погрожуючи ввести в бій «другий полк», якого насправді у нього не було. Після того, як драгуни склали зброю, з укриття вискочили босі неозброєні махновці й озброїлися.
Денікинський офіцер , котрий командував батареями , не витримав такої ганьби і застрелився . Аркас наказав поховати його з усіма почестями.
Ще три довгих роки Україна чинила опір московським загарбникам. Проте сили були не рівні, більшовицька Росія стягнула в Україну мільйонну армію.
Вкотре через міжусобиці українці не змогли стати єдиним фронтом проти ворога (Н.Махно, Григор'єв та інші отамани намагались на свій розсуд воювати проти більшовицької навали). Попри підтримку місцевого населення, армія О. Павленка була змушена покинути Україну.
Як згадує учасник рейду сотник О. Шпілінський, найсильніше армії дошкуляла кіннота С. Будьоного, яка не брала полонених. Офіцерів перед стратою будьонівці обов'язково катували.
На Миколаївщині й досі немає пам'ятного знаку на честь воїнів УНР, які у 1919 році штурмом здобули місто Вознесенськ. Жодним чином не увічнено пам'ять борців за незалежну Українську державу. Разом з тим біля Вознесенська встановлено пам'ятник кримінальнику і дезертиру Мішці Япончику.
Наприкінці грудня 1921 р. постановою колегії Одеського губчека «за участь у петлюрівській повстанській організації» було засуджено до розстрілу 125 мешканців Первомайського повіту, заарештованих протягом листопада-грудня 1921 року. Ще 70 осіб по цій справі були загнані до концтабору. Серед розстріляних та ув'язнених були і 70-літні бабусі, і 19-річні дівчата,
і 14-літні діти.
Українське село не погоджувалось з більшовицьким «новим порядком». Приміром, 07.05.1923 р. Одеським губ рев трибуналом «за участь у контрреволюційній петлюрівській повстанській організації» в Ново-Бузькому районі було засуджено до різних термінів покарання 56 громадян. Шестеро з них були розстріляні. Зазначена організація вважалась одним з осередків підпільного «Центрального українського комітету».
Пам'ятаймо, що саме кров'ю борців за незалежність України скріплювалась соборність українських земель. Миколаївщина у цій важкій боротьбі не була винятком.
Джерела:
1. Книга "Рейд у вічність" . - Рог В. О. Стегній П.А. Рецензент – кандидат історичних наук Костянтин Завальнюк. Видавництво 'Діокор" 2001р.
2. Збірка документів із Державного архіву СБУ. Загальна редакція Романа Коваля.
3. Підбірка архівних матеріалів і світлин з сайту «Старий Херсон».
4. Генерал М. Крат - стаття "Лунали дзвони і гармати" ("Бюлетень СБУВ", ч. 4,1960).
5. Мина Жанна Василівна. Збройні сили Директорії УНР та їх боротьба за державну незалежність України (листопад 1918 р. - листопад 1920 р.) : Дис... канд. наук: 20.02.22 - 2008.
6. Генерал Мирон Тарнавський (1869 – 1938) Збірник статей і матеріалів / упорядник В. Стрільчук – броди : Просвіта ,2011, - 320с ..іл /
На фото: 1. Полковник Олексій Алмазов - один із засновників гайдамацького полку у м. Херсоні. Учасник 1 Зимового походу. 2. Микола Аркас молодший. 3. Всеволод Змієнко - начальник штабу українських частин у м. Одесі.. 4. Генеральний хорунжий Микола Купчинський - командир дивізії дислокованої у Миколаєві.. 5. Розписка - подяка селянам Нового Буга від куреня Січових Стрільців. 6. Кам'яний хрест на могилі невідомого козака на цвинтарі "Воля" у Варшаві.7. Середмістя Миколаєва 1918 р.
Виктор Мних.
Немає коментарів:
Дописати коментар