Православне Прибужжя

 Християнський погляд на патріотизм.

Сьогодні, у доволі непростий для нашої країни час, варто ще раз згадати про таке велике і шляхетне почуття, як патріотизм. Як вчить церковне передання,  діяльна любов до своєї Батьківщини є моральний обов’язок кожного християнина. Любов до своєї рідної країни, в якій ми народились і живемо, є  так само природна, як і любов до себе, і вона в зародку є в кожної людини. 

Патріотизм – явище загальне в людському роді, і він також природний, законний і зрозумілий, як усе нормальне і необхідне в житті людини. Ми можемо знайти народ без будь-якого розвитку, але не знайдемо такого народу, у якого почуття любові до своєї вітчизни не виявляло би себе високими прикладами самовідданості. 

Любов до Батьківщини не може бути відокремлена ані від любові до родини, ані від любові до своєї країни, до її природи, до міста чи села, в якому людина народилася і зростала, школи, в якій вона навчалася, до друзів, до рідних, до земляків, до одновірців, до обрядів, до рідних звичаїв, до історії своєї країни, до співгромадян. Батьківщина, де ми зросли і змужніли, значною мірою сприяла створенню в нас окремої духовної особистості з певними поглядами, поняттями, духовно-розумовим настроєм та світоглядом. 

Любов до вітчизни і співгромадян народжується і виховується в сім’ї: виплекана ж тут (як любов до батьків, братів і сестер, родичів, друзів і товаришів), вона потім із вступом людини в життя поширюється на більше коло людей, на свій народ, на всю країну.

Біблійна історія вказує християнинові для наслідування багато прикладів найчистішої і водночас найбільш зворушливої любові і прив’язаності до Батьківщини в таких великих постатей, як старозавітні патріархи Авраам, Яків, пророки Мойсей та Єремія, та інших. Найвищий приклад любові до Батьківщини являє Сам Господь Ісус Христос. Посланий на землю для спасіння усього світу, Він насамперед прийшов до своїх співплемінників, “до загублених овець дому Ізраїлевого” (Мф. 10, 6). 

В ап. Павла любов до свого народу була така полум’яна, що він, сумуючи за нього своїм серцем, бажав бути сам відлученим від Христа і, якби лише можна було перед судом Божим, ладен був пожертвувати самим спасінням своїм для братів своїх ізраїльтян (Рим. 9, 3). 

Історія християнської Церкви являє нам багато високих прикладів патріотизму. Найбільш повчальний приклад любові до вітчизни показали нам перші християни. Їх ненавиділи, гнали, мучили і вбивали свої ж співгромадяни – язичники, співвітчизники. Вони ж без ремствувань виконували усі громадянські повинності, з усією вірністю служили в полках, ніколи не порушуючи громадянського спокою, якнайсумлінніше виконували всі державні постанови, і тільки тоді, коли їх змушували зректися від Христа, вони говорили язичникам: “Треба коритися більше Богові, аніж людям”.

Для своєї вітчизни вони робили все, що лише узгоджувалося з духом християнства. Ніхто не приносив стільки добра країні, скільки приносили його християни своїми добрими звичаями, благодійністю, вірністю, терпінням і своїми молитвами. 

Тож наслідуємо їх, і любімо усім серцем та душею свою рідну землю, свій народ, свою Україну. Щодня молімось за неї! Просімо Господа, щоб Він визволив нашу Неньку-Україну від нашестя чужинців та дарував перемогу українському війську. Щоб на нашій святій землі запанував справедливий мир. Пам’ятаймо, що молитва – це теж прояв патріотизму і наймогутніша зброя! Тож не нехтуймо цією могутньою силою, а щодня і щохвилини взиваймо до Бога, промовляючи: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни»!

(Дніпровська епархія ПЦУ)