В 1932-1933 роках Потойбіччя тремтіло. Сюди величезними шеренгами вистроїлись люди з України. Зазвичай померлі хочуть повернутись до життя. Але ці... Вони з острохом озирались, але повзли, йшли... Бігли від свого смертного життя! Більшість із них мали тонкі руки та ноги, а живіт був надутий наче м'яч. Але найстрашнішими були їх очі. Голодні.
Спершу їх були сотні. Потім різко стали тисячі. І мені цікаво - що подумав Петро, коли перед ним з'явились мільйони українців, які з останніх сил, за крок до Раю, переставляли ноги?
Але, здається, я знаю, що він зробив.
Покликав Сатану. Диявол на це все подивився. Провів поглядом дітей, яких таємно хрестили, але які так за своє життя і не наїлись. Підняв голову - і бачив мовчазних Нерожденних. Вони з відчаєм дивились на своїх мертвих матерів, батьків. Вони так і не змогли відчути смак життя.
Певно що, після цього Диявол повернувся до себе. Довго ходив по Пеклу. А потім дав наказ копати.
Раніше останнім колом тут було дев'яте - для зрадників.
Тепер під ним копали. Робота йшла надзвичайно швидко. З натхненням.
І там тепер було 10те коло пекла.
Протягом наступних років воно буде щедро наповнене новими жителями. Тими, хто забирав їжу. Тими, хто знищував хати. Тими, хто пирував на голоді. Тими, хто не давав можливості працювати у містах. Тими, хто працював у обмінниках і міняли сережки з чистого золота на скибку хліба.
Нам можна тільки догадуватись, як відплачують всі ці душі свій гріх. Можливо, вони вічно п'ють булькаюче розпечене золото. Можливо, в них на руках весь час помирають їх голодні діти. А можливо вони повзають по своєму колу і намагаються наїстись тим багном, що стікає сюди з інших кіл пекла.
Але це коло є.
І мені здається, що це коло є віддушиною для Диявола. Можливо, сюди таємно літають ангели. Сюди точно приїжджають замучені душі, дивляться на своїх кривдників... і летять додому. До Раю. Там де є завжди теплий, щойно випечений хліб. Парне молоко, щойно з-під корови.
Повірте.
Все це було. І є
Марія Гуреш
28 листопада 2020 р. ·
Немає коментарів:
Дописати коментар