Ладан.

Перші згадки про ладан в Старому Завіті зустрічаємо в книзі пророка Єремії, де ще оповідається і про царство Саба, звідки ладан імпортувався (Єр. 6: 20). У книзі Левит та пророка Єремії ладан згадується серед приношень ізраїльтянами не у священному сані, а також є вказівка на використання фіміамників (кадильниць), в яких спалювався ладан, а отже і на використання його священнослужителями за старозавітнім богослужінням. У книзі Вихід описується детальна настанова Мойсеєві для звершення кадіння для Бога: «святинею нехай буде воно у тебе для Господа» (Вих. 30: 34-38).

В епоху Римської імперії ладан використовувався в медицині (в складі різних лікарських засобів) і для санітарної обробки приміщень, адже вважалося, що погані запахи провокують різні захворювання. Крім того поряд з живими квітами він використовувався для повсякденної дезодорації приміщень; димом ладану супроводжувалися різні сімейні урочистості та похорони; ладану також приписувалася здатність відганяти демонів.

Отже, ладан – це пахуча речовина, запашна деревна смола, яка використовується під час богослужіння для звершення кадіння. При згорянні ладану утворюється пахучий дим – фіміам. Ладан має різні символічні значення: пахощі, які принесли жінки-мироносиці, дари волхвів Младенцю Ісусу Христу, чисту молитву, а також символ присутності благодаті Святого Духа.