Часто люди, занурюючись у життєві клопоти, більше своєї уваги й часу приділяють речам матеріальним, ніж духовним: турботи про їжу, одяг, комфорт та різного роду земні задоволення стають пріоритетними, а відтак не залишають місця в житті людини для Бога. В такі моменти необхідно вчасно зупинитися і згадати слова Спасителя, що не можна одночасно служити Богові й мамоні, тобто багатству, земним благам.
Багатство не раз згадується у Священному Писанні. Причому, воно розглядається по-різному: і як нагорода, і як спокуса – залежно від того, хто і яким чином управляє цим багатством та для чого його використовує. Все земне майно – не наша виняткова власність, інакше воно б з нами залишалося назавжди. Але воно переходить з рук у руки, воно є тлінним і тим про себе свідчить, що дається лише на певний час. Таким чином, всі земні блага (власне, як і сам видимий світ, і люди) створені Господом, і ми, Його творіння, є лише тимчасовими розпорядниками, користувачами цього майна.
Як же правильно ним розпоряджатися? Яку головну мету собі ставити? І чому не можна одночасно і любити Господа, і мати жагу до матеріального збагачення?
Святитель Іоан Золотоустий пояснює це так: «Бог колись назавжди сказав, що служіння Богу і мамоні не може бути поєднане в одне ціле. Бо мамона наказує красти чуже, а Бог велить віддати своє; Бог наказує вести життя цнотливо, а мамона ‒ блудно і розпусно; Бог наказує ставитися з презирством до земного багатства, а мамона ‒ приліплюватися до них». Саме тому Спаситель говорить: «Не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло – за одяг?» (Мф. 6: 25).
Як тіло без їжі і пиття страждає та помирає, так, відповідно, і душа – без своєї духовної «їжі», без Божественної благодаті – зазнає страждань і у земному житті, і у вічності. Однак смерть тіла є тимчасовою, бо всі ми воскреснемо тілесно в останній день. Душа ж живе вічно, і тому тільки від нас залежить, де будемо жити після смерті та після загального воскресіння: в райських оселях чи у пекельному вогні. Тож тут, на землі, ми повинні найперше шукати не тимчасові блага, а дари, необхідні для життя вічного.
Як ми знаємо з вчення Господнього, є два види скарбів: земні й небесні. Перші задовольняють земні пристрасті, а другі дарують людині спасіння душі. Добрі вчинки і богоугодне життя допомагають людині зібрати скарби духовні та відкривають перед нею дорогу в Царство Небесне. Тому Господь закликає: «Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6: 31 – 33). Євангелист Лука додає: «Горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати» (Лк. 6: 24 – 25). А євангелист Марк, доповнюючи сказане, пише, що «як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Мк. 10: 24 – 25).
Тож, дорогі браття і сестри! Бажаючи спасіння кожному із нас, Всемилостивий Господь різними прикладами, зрозумілими для нашої свідомості, показує нам спасительність одного шляху й пагубність іншого. Йти одразу двома шляхами неможливо, як неможливо і двом господарям служити. Тому маємо завжди пам’ятати про кінцеву мету і сенс нашого земного життя та бути мудрими розпорядниками часу та можливостей свого земного життя.
Епіфаній митрополит Киівський та всієі Украіни.
Немає коментарів:
Дописати коментар