Православне Прибужжя

Люди, які прийшли у храм вперше, інколи почувають себе…ніяково. Дехто заходить у церкву рідко і не знає, як там себе поводити. Деколи, люди й хотіли б постійно відвідувати храм, але бояться, адже не дуже орієнтуються у церковних “порядках”. Проте, є загально прийняті традиції поведінки у церкві. Щоб їх вивчити або переглянути, йдемо в храм разом з короткою “інструкцією”. Доречі, якщо у вас виникали або виникають якість страхи відносно відвідин богослужіння, будь-ласка, напишіть нам про них.
Підготовка до Богослужіння

Отже, йдемо в храм підготовленими. Для участі в Богослужінні готуємося тілесно й духовно. Митрополит Антоній Сурозький з цього приводу писав: «До храму збираєшся з того моменту, коли прокидаєшся, і знаєш: я йду на зустріч з Живим Богом. І одягаєшся по-іншому, і готуєшся по-іншому, намагаєшся, щоб не було зайвих розмов, щоб ніщо недостойне не розсіювало тієї глибини, що в ній одній можна пережити зміст храму». Святе Письмо містить вимогу примирення з ближніми перед тим, як маємо відвідати храм, вказуючи таким чином на незвичайність того, що відбувається під час богослужіння (див. Мф. 5, 23–24). Бо якщо ми не дбаємо про стан своєї душі, то зовнішні прояви нашої релігійності є нещирими.
Віддавна існував звичай йти до церкви, подумки читаючи молитви. Їх можна почати словами тропаря, кондака конкретного дня, або читати інші молитви : «Іісусову молитву», «Помилуй мя Боже» (Псалом 50-й) чи «Да воскреснет Бог». Перед самим храмом треба перехреститися і, входячи, можна промовити коротку молитву: «Увійду в дім Твій, поклонюся до храму святого Твого у страсі Твоєму».

Як одягатися .

Одяг, окрім основної функції – служити покриттям для нашого тіла, має ще й іншу функцію – виражальну. В сучасному суспільстві остання функція, хоч дещо знівельована, однак, і надалі присутня. В чому вона полягає? Одягаючись у певний одяг, ми ніби видаємо себе назовні, «розповідаємо» про себе, про свої наміри, тощо. Наприклад, коли ми бачимо людину в уніформі, то розуміємо, що це – військовослужбовець. По-особливому ми одягаємося у відповідальні моменти нашого життя, такі, як шлюб, похорон, тощо. Богослужіння, як зустріч з Богом, є також важливим моментом нашого життя і передбачає певне зовнішнє приготування, та включає в себе одяг відповідно до того, чим думаємо зайнятися. Готуючись внутрішнього, молитовного зосередження на літургії, людина не одягатиметься в одяг, який виражає зовсім інші, часом несумісні з християнським благочестям наміри й прагнення. Хоч «все мені можна…», але «…не все корисно» (1 Кор. 6, 12). Християнське Богослужіння за своєю природою є спільною молитвою, а Церква – це зібрання вірних. Тому, бажаючи брати у ньому участь, мусимо зважати на інших його учасників. Це означає, що, коли ми зібралися молитися разом, то наш зовнішній вигляд не має бути зухвалим, викличним і не відволікати уваги інших від того, що відбувається у храмі.

Біблійні норми щодо одягу в храмі дуже конкретні, однак світська мода мінлива. Те, що тисяча років тому вважалося зухвалим і непристойним, тепер зустрічається на кожному кроці й уже не викликає обурення. Тому, напевно, слушно буде намагатися не лише дотримуватися конкретних біблійних приписів, але й зважати на те, для чого ці приписи були встановлені. А в них правила стосовно одягу встановлені для підкреслення святості місця, у якому перебуваємо, святості події, у якій беремо участь, і любові до ближніх, з якими разом молимося. Тому правильним було б жінкам утриматися від одягу з прозорих тканин, глибоких вирізів, а чоловікам не приходити до храму в шортах.

У храмі .

До храму потрібно приходити до початку богослужіння, входити тихо і благоговійно, як до Божого дому. Краще прийти завчасно, тоді буде достатньо часу помолитися перед іконами, поставити свічки, подати записки за здоров’я чи упокій наших близьких. Розмови, сміх, шум при вході та під час перебування у храмі зневажають святість Божого дому й не сумісні з християнським благочестям. Традиція приписує чоловікам входити до храму з непокритою головою, а жінкам голову покривати.
Ввійшовши до храму, зупиняємося недалеко від дверей і тричі хрестимося.

Хреститися слід попередньо знявши перчатки або рукавиці (в холодну пору року) тільки триперстям правої руки, навіть якщо Ви лівша. Звичайно є виключення, але це в особливих випадках. Потім можна підійти до аналою, на якому покладено ікону, і, двічі перехрестившись, прикластися до ікони, а тоді перехреститися втретє. Через благоговіння не прийнято цілувати лики (зображення лиця) Спасителя, Божої Матері та Святих, зображених на іконах. Прийнято цілувати на іконі Благословляючу Десницю чи частинку ризи Спасителя, зображення Божої Матері – руку чи ризу Божої матері, та ніжку Богомладенця.

Коли священик осіняє нас Хрестом чи Євангелієм слід схилити голову, а опісля перехреститися. Також слід хреститися при словах «Господи помилуй», «Подай Господи», «Во ім’я Отца і Сина, І Святого Духа», «Слава Отцу і Сину, і Святому Духу», на початку Херувімської пісні, молитов «Вірую» й «Отче наш» та інших возгласах священика.
При потребі, проходячи перед царськими дверима іконостасу, зупиняємось і робимо хресне знамення з поясним поклоном.

В храмі не прийнято стояти спиною до вівтаря, окрім священнослужителя, який звертається до людей з благословенням чи словами проповіді.

Вже від перших століть християнства було заведено, щоб у храмі жінки стояли окремо від чоловіків навіть інколи за спеціальною перегородкою. Звісно, що такого звичаю кожен дотримується з власної волі, бо теперішні церковні приписи не регламентують того, де люди мають ставати у храмі. Проте, у деяких храмах ще зберігся звичай, що жінки стоять на лівій, а чоловіки – на правій стороні храму.

Прохід навпроти царських дверей (по можливості) не займають, щоб був доступ до аналою (столика з іконою).

Ставши в храмі, з присутніми вітаємося тільки поклоном, але ніколи за руку. Навіть з близькими в храмі не розмовляємо. З часом люди звикають стояти на «своєму» місці, на тому, яке на їхню думку найкраще відповідає їхньому місцю для молитви, але якщо це місце зайняте, то стаємо на вільному. В Божому храмі не годиться виявляти якісь претензії на «власне» місце.

Ходити по храму під час Богослужіння не потрібно, особливо на вході з кадилом, Євангелієм чи Чесними Дарами на великому вході, під час читань та під час інших важливих моментів Богослужіння. Увійшовши до храму, не оглядаємося і не розглядаємо навколишніх людей , особливо їхній одяг та прикраси, а намагаємося зосередитися на Богослужінні. Під час коротких пауз під час Служби радять молитися «Ісусову молитву»: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного», щоб не відволікатися сторонніми думками і огляданням присутніх.

Не можна переходити через храм між аналоєм (столиком з іконою на середині храму) та іконостасом. Проходячи храмом під час Богослужіння, не оглядаємось і не розглядаємо його убранства, для цього є час поза Богослужінням. Храм – це Божий дім, в якому не можна поводитися, як у музеї, проходжуватися із руками в кишенях чи заклавши їх за спину. Відносно цього хтось слушно завважив: «Не тільки ти дивишся на зображеного на іконі, а й Він дивиться на тебе…».

Якщо ми спізнилися на богослужіння

У храм завжди приходять до початку богослужіння. Запізнюючись, ми, часом, навіть не замислюючись, зневажаємо те, що відбувається в церкві. Бо, наприклад, коли йдемо на зустріч із важливою для нас особою, то приходимо заздалегідь, щоб у жодному разі не запізнитися. Так само ми не можемо легковажно ставитися до близької зустріч із самим Господом.

Звичайно, трапляються обставини, які можуть нам перешкодити прийти у храм до початку Богослужіння, але немає жодного виправдання для постійних запізнень чи навіть «запланованого» приходу в храм через півгодини після початку Літургії.

Щоб уникати запізнень, слід заздалегідь довідатися про розклад богослужінь, який зазвичай оголошують у храмі. Особливо треба слідкувати за розкладом у передсвяткові й святкові дні, бо в ньому можуть відбутися зміни.

Якщо вже трапилосья що ми спізнилися, то треба ввійти у храм так, аби не перешкодити молитві інших, які вже знаходяться всередині. Не слід протискатися до аналою для цілування ікони, запалення свічок чи до передньої частини храму, якщо при цьому ми розштовхуватимемо інших людей; краще просто зупинитися там, де є вільне місце. Якщо, запізнившись, входимо у храм, коли читають Євангеліє чи під час співу «Іже херувими…», «Вірую», освячення Євхаристійних Дарів, «Отче наш» та інших важливих частин Богослужіння, то потрібно зупинитися на вході, дочекатися закінчення цих частин і аж тоді заходити.

Як молитися увійшовши в храм .

Увійшовши до храму перед богослужінням, ми можемо тихо помолитися до Господа про наші потреби і подякувати Йому за Його благість та благословення. Традиційно використовують молитви, подані у молитовниках, чи інші молитви, які знаємо. Але потрібно вчитися молитися також своїми словами про свої особисті потреби.
Запізнившись на початок Богослужіння, приєднуємося до спільної церковної молитви. У цьому випадку, якщо маємо можливість, можемо читати особисті молитви по дорозі до храму.

У храмі ми не глядачі, а учасники Богослужіння, тому співаємо разом з усіма, особливо загальновідомі тексти: Святий Боже, Вірую, Отче наш, тощо. Не слід, однак, повторювати вголос тих слів, які має промовляти священик. Богослужіння має форму діалогу, в якому одні молитви призначені лише для священнослужителів, а інші – для вірних.

Перебуваючи в храмі на спільній молитві, не варто виявляти занепокоєння, якщо священнослужителі чи співці допустяться якоїсь неточності. Краще пригадати власні прогріхи й просити за них прощення у Господа. Коли зауважуємо особу, що не знає, як поводитися у храмі, то не осуджуймо її і не повчаємо поспішно. Якщо треба, то можна допомогти доброзичливою порадою, але в жодному разі не поспішаємо до тієї людини через весь Храм та не вказуємо на її «недоліки», незважаючи на важливість моменту Літургії. Якщо стоїмо перед вибором – порадити чи ні, то слід поставити собі запитання: чи буде наша порада корисною? Важливим є не «відлякати» людини, яка, можливо, вперше переступила поріг храму. Адже до Бога у кожного з нас – свій шлях. Найкраще приймати будь-які поради благословення священика. Зауваження слід робити лише тим, хто брутально порушує благочестя спільної молитви.

Коли і як запалюємо свічки

У Великий піст свічки в храмі перед іконами ставимо так, щоб не перешкоджати іншим вірним молитися. Свічки варто придбати ще перед початком богослужіння і покласти їх на свічник самостійно або дати тій людині, яка для цього поставлений священиком. Так можна буде уникнути метушні довкола свічників та ходіння по храму, яке відволікає увагу інших вірних. Запалені свічки – це наша жертва за померлих чи за тих, що потребують особливої Божої опіки. Некоректно дозволяти нашим дітям бавитися біля свічників, гасячи чи запалюючи свічки, бо у такий спосіб перетворюємо сакральне дійство на розвагу (попри небезпеку для дітей попектися вогнем).

Перед тим, як ставити свічки, треба переконатися у відповідності моменту Богослужіння, бо на деяких частинах Богослужіння необхідно посилено молитися і не ходити через храм для запалення свічок чи цілувати ікони на аналої. Йдеться про такі складові Богослужіння:
– на Літургії під час читання Апостола і Євангелія, під час Херувимської пісні, після виголосу «Станем добре…», під час причащання;
– на інших богослужіннях: під час шестипсалмія на утрені (коли гасять світло), на літії, коли відбувається кадіння усього храму, під час читань.

Слід також звертати увагу на поведінку дітей в храмі. Якщо дитина є зовсім маленькою та з якихось причин починає голосно плакати, слід вийти хоча б у притвор, щоб не відволікати вірних від молитви. Старших дітей треба заздалегідь готувати розмовою про те, як треба себе поводити в храмі, не сміятися та не бігати по храму. Діти шести-семи років до Святого причастя приступають після попередньої Сповіді чи дозволу священика.

Проповідь священика – це не «перерва» в Літургії, тому в цей час з храму не виходять, бо це вияв неповаги до Божого Слова, яке пояснює проповідник. Слід уникнути під час проповіді усіляких розмов та шумних дій. Не можна покидати храм, коли на літургії виголошено: «Двері, двері премудростію вонмем», «Вонмем». Дев’яте апостольське правило з цього приводу приписує церковну епітімію. Оскільки запізнення на Богослужіння є неповагою до церковної служби, то й передчасний вихід з церкви не є чимось іншим. На закінчення богослужіння потрібно тричі перехреститися і вклонитися до царських дверей.

Якщо виникло запитання до священика

Звернутися при потребі до священика можна зі словами: «Отче, благословіть» («Отче, благослови»), потім можна задавати питання. Приймаючи благословення, руки складаємо долонями догори (права на ліву) та цілуємо благословляючу руку священика.
Якщо ж виникло питання стосовно вінчання, хрещення, похорону, панахиди, подання записок про здоров’я та упокій, здійснення молебну чи просто пожертвування на храм та придбати свічки підходять до свічного ящика, який в храмах зазвичай знаходить у входу в храм чи у бокових його частинах.