Хрещення, або Богоявлення відзначаємо 19 січня за новим стилем. Напередодні свята, 18 січня, встановлено суворий піст.Свято Хрещення Господнього - одне із найдавніших свят християнської Церкви. Його встановлення відноситься ще до часів апостолів. Стародавня назва свята - «Єпіфанія» - явище, або «Теофанія» - Богоявлення.
Усі чотири Євангелія свідчать про це.
«І сталося тими днями, прийшов Ісус з Назарету Галілейського, і від Івана в Йордані. І коли виходив із води, то побачив Іван небо і Духа, як голуба, що сходив на Нього. І голос із небес: «Ти Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав» (Мк. 1,9-11).
Слово «хрещаю», «хрещу» в перекладі з грецького означає «занурюю у воду». Не можна зрозуміти сенсу і важливості хрещення, не з'ясувавши найперш символічного і реального значення води у Старому Завіті. Вода - початок життя. Саме з води, заплідненої животворящим Духом, відбудуться всі живі істоти. Де немає води - там пустеля. Але вода ж може і руйнувати, і знищувати - як водою великого потопу Бог залив гріхи і зруйнував зло людське.
На згадку того, що Спаситель Своїм Хрещенням освятив воду, є водосвяття; напередодні свята вода освячується в храмах, в саме ж свято Богоявлення - в ріках або інших джерелах, де беруть воду. Хресним ходом на Йордан називається хід для освячення природних водойм.
Іванове хрещення було символічним і означало, що як тіло омивається і очищається водою, так і душа людини, що кається і повірила у Спасителя, буде очищена від усіх гріхів Христом. Сам Іван вигукував: «Іде за мною Сильніший за мене, що Йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінь взуття Його; я хрестив вас водою, а Він буде хрестити вас Духом Святим» (Мк. 1, 7-8).
І ось до нього приходить Ісус з Назарета. Іван, вважаючи себе негідним хрестити Ісуса, став утримувати Його, кажучи: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» Але Ісус сказав йому у відповідь: «Залиш тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду» (Мт. 3, 14-15).
Після Хрещення Христа хрещення для людей вже не просто символ очищення. Тут Ісус явив Себе світові як Христос, Син Божий. «Я бачив, я свідчу: Він - Обранець Божий», - підтверджує Іван Хреститель. («Месія» по-єврейськи - те саме, що по-грецьки «Христос», тобто «Помазаник Божий»). Богоявлення відкрило нам велику Божественну таємницю Святої Трійці. Тепер кожен воістину навернений, охрещений та воцерковлений віруючий долучається до цієї таємниці, за словами Христа до Своїх учнів, «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28, 19).
Іванове хрещення було символічним і означало, що як тіло омивається і очищається водою, так і душа людини, що кається і повірила у Спасителя, буде очищена від усіх гріхів Христом. Сам Іван вигукував: «Іде за мною Сильніший за мене, що Йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінь взуття Його; я хрестив вас водою, а Він буде хрестити вас Духом Святим» (Мк. 1, 7-8).
І ось до нього приходить Ісус з Назарета. Іван, вважаючи себе негідним хрестити Ісуса, став утримувати Його, кажучи: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» Але Ісус сказав йому у відповідь: «Залиш тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду» (Мт. 3, 14-15).
Після Хрещення Христа хрещення для людей вже не просто символ очищення. Тут Ісус явив Себе світові як Христос, Син Божий. «Я бачив, я свідчу: Він - Обранець Божий», - підтверджує Іван Хреститель. («Месія» по-єврейськи - те саме, що по-грецьки «Христос», тобто «Помазаник Божий»). Богоявлення відкрило нам велику Божественну таємницю Святої Трійці. Тепер кожен воістину навернений, охрещений та воцерковлений віруючий долучається до цієї таємниці, за словами Христа до Своїх учнів, «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28, 19).
Українські традиції святкування Хрещення Господнього
Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.
Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.
Обряд Водохреща та свячена йорданська вода
Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед Водохрещам колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».
Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацьки сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».
Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи "водичкою-йорданичкою". Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків.
До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння.
Йорданські традиції
Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...
Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.
По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».
Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були».
Немає коментарів:
Дописати коментар